12 глава "Поцілунок"

Олеся.

Повечерявши, на мене очікував ще один неочікуваний сюрприз. Коли я допомогла тітці Поліні прибрати посуд, пішла у свою кімнату. Впала на ліжко і закрила очі, я втомилась. Все нікуди не піду. Ноги болять, спина також. Не звикла я до такої фізичної активності. Сьогодні був важкий день не тільки фізично...

У кімнату хтось постукав, я відкрила очі та сіла на ліжко у позу лотоса.

- Заходьте — сказала я. Двері вмить відкрились і в кімнату зайшов Іван. Весь усміхнений і досі енергійний. Як у нього так виходить? Як? Я не розумію.

Іван подивився на мене.

- Втомилась?

- Так — я впала на ліжко, чим дала привід сміятись Івану.

- Бачу, що дуже втомилась... я тобі пропоную...

- Що ж ти ще вигадав?

- Ти любиш дивитись на зорі?

- Ем... думаю, що так. З колишнім виходили на дах будинку та дивились на зорі, а, що?

- Пропоную, подивитись разом на зорі — Іван посміхнувся та очікував на мою відповідь. А саме, що скажу “так”

- Я не проти — я встала з ліжка. Я здається, знаю, що він надумав, але я готова до цього.

Ми вийшли на вулицю. У дворі лежить ковдра. Хм, вже приготувався. Я почала сміятись.

- Ти сподівався, що я погоджусь?

- Саме так. Ляжемо?

- Давай — ми лягли та почали дивитись на зорі. Іван весь час розповідав де яка зірка, де “Велика ведмедиця”, а де “Маленька ведмедиця”. Це дійсно цікаво. Я зрозуміла, що на астрономії він знається добре.

І раптом він нахилився на ді мною. Я цього очікувала, тому зупинила.

- Іване, всьому свій час — сказала я та посміхнулась.

- Ну, добре — ми продовжили дивитись на зорі. Не дивлячись, що я його зупинила... словом він не образився.

Два дні потому.

Прокинулась я від того, що хтось пройшов повз мої двері. Останні дні у мене чуткий сон. Я б сказала, що занадто чуткий. Я одяглась та вийшла з кімнати. У коридорі стоїть Іван та щось дивиться у телефоні. Я підійшла до нього, він відволікся та подивився на мене.

- Доброго ранку, соня — сказав він та посміхнувся

- Зараз лише сьома

- Все-одно соня — я почала сміятись

- Чому?

- Кожен день вставала о дванадцятій, а зараз...

- Я хочу вам допомогати

- Не очікувано

- То як?

- Я згоден. Допомога мені дійсно потрібна — ми вийшли з будинку, я вмилась, а після пішла допомагати Івану.

Після допомоги я сиділа на вулиці читаючи книгу по кулінарії з телефону. Практично весь день так і просиділа.

Повечерявши, Іван пішов гуляти з друзями. Мені їх компанія не дуже подобається, тому я залишилась дома. В цей час тітка Поліна пішла до своєї подруги, а я сиджу на лавці перед будинком, почувши, що до подвір’я під’їхала машина. З неї вийшов якийсь хлопець та почав кликати мене. Я зрозуміла, що це Ігор. І якого дідька він тут? Як мене знайшов?

Я вийшла з подвір’я та побачила його. Одягнений як завжди, у сині шорти та синю футболку, наче у нього іншого одягу немає.

- Що ти тут забув?

- До тебе приїхав

- Навіщо?

- Тебе забрати у місто

- Навіщо?! — він мені зіпсував весь настрій своєю присутністю

- Хочу тебе повернути. Я кохаю тебе

- Після написаних матів у мою адресу ти маєш нахабство заявлятись та казати що кохаєш мене?

- Ем...

- Ти навіть не знаєш, що відповісти? А ти думав, що у мене може з’явитися інший — я побачила, що до мене підходить Іван зі своєю компанією. Вони були за два метри від нас.

- За такий короткий проміжок часу ти знайшла мені заміну?

- Уяви собі, ти ж мене знаєш, що я можу утнути, те, що на голову не налізе. Тому у мене вже є хлопець! — я підійшла до Івана та поцілувала його у губи. Іван був здивований та потім він відповів на мій поцілунок.

- Ти дійсно зустрічаєшся з ним? — продовжив колишній, я відпустила губи Івана

- Уяви собі. І він не такий як ти! Він добрий, я впевнена, що він не нахабний як ти! А ти саме такий

- Ну ти й... — Іван вже було хотів підійти до нього

- Почекай — я зупинила Івана. Підійшла до Ігоря. І він звичайно не очікував моїх дій. Я його вдарила по тому місці яке для нього дороге. Він зігнувся. Я нахилилась до нього та подивилась на нього.

- Ще раз сюди заявишся отримаєш більше! А тепер їдь... коли прийдеш до тями — сказала я та почала сміятись. Подивилась на Івана та його компанію. Вони стоять та дивляться на цю виставу з відкритими ротами — бачу, ви здивовані. Постояти за себе я можу

За декілька хвилин Ігор поїхав. А я підійшла до Івана та поцілувала його у щічку.

- Ми бачимо вам треба побути наодинці

- Мг — сказала я та знову поцілувала Івана у губи. Він відповів на поцілунок. Обійнявши мене ми цілувались. Не знаю скільки ми цілувались, бо у нас з’явились глядачі.

- Розходимось спектакль закінчено — сказав сміючись Іван. Я після його слів теж почала сміятись. Ми зайшли на подвір’я. Іван подивився на мене — і що це було?

- Я зрозуміла, що я дуже хочу тебе поцілувати

- Це через твого колишнього? — хотілось сказати, що через нього теж, але промовчала.

- Ні — я посміхнулась. Нашу ідилію порушила тітка Поліна.

- Дітки пішли чай поп’ємо з тортиком — вона зайшла у хату. А я подивилась на Івана.

- При мамах краще нам поки що своїх почуттів не показувати

- Повністю згоден

Іван.

На такий розклад подій я не був готовий. От цікаво виходить тоді ввечері вона була не готова мене поцілувати, сказавши “всьому свій час”, а сьогодні, що цей час настав? Цікаво, але й приємно. А її слова про почуття мене вбили. То, що по її словам ми вже пара? Олеся непердбачувана дівчина. Вона за короткий проміжок часу сказала дуже багато чого неочікуваного для мене.

Ми сіли за стіл.

- Мамо, а звідки торт?

- Подруга пригостила, у неї сьогодні день народження. А у вас тут що? Ви якісь загадкові обидва

- Тобі здається

- Тітко Поліно, з чого ви взяли, що ми загадкові?

- Дивитесь один на одного не так як завжди