10 глава "Пікнік"

Минуло чотири дні.

Іван.

За ці чотири дні Олесю наче підмінили. Вона не та, яка була коли приїхала сюди. Зараз вона стала добріше і зовсім не хамить. По ній видно, що вона стримує злість, та все ж.

Сьогодні я зловив себе на думці та згадав слова свого друга. Що я буду дурнем, якщо не зустрічатимусь з нею. Ну, не знаю... хочу запросити її на пікнік, а потім подивимось, що і як воно буде.

Я підійшов до дверей Олесі та постукав у них.

- Входьте — почув я і відкрив двері. Зайшов у кімнату. Побачив, що Олеся сидить на ліжку з олівцем у правій руці та з блокнотом, який лежить у неї на колінах. Цікаво, вона, що вміє малювати? Якщо так, то чому я цього не знав, хоча очевидно чому, вона ж постійно замкнена.

- Ти щось хотів? — запитала вона і на диво посміхнулась

- Так. Ти зараз зайнята сильно?

- Ні. А, що таке?

- Як ти дивишся на те, щоб піти зі мною на пікнік? Погода сьогодні хороша аби посидіти на природі

- Погода сьогодні й дійсно хороша. Я напевно погоджусь — вона знову посміхнулась.

- Тоді збирайся — я посміхнувся їй у відповідь та вийшов з кімнати. Зайшов на кухню. Побачив маму. Мама на вигляд була стомлена. Сьогодні практично весь день щось робила у дворі. Не знаю що саме, бо був на роботі. Вона сиділа за столом і пила чай з бубликами. Вона подивилась на мене.

- Як справи? — запитав я у неї

- Нормально. Трохи втомилась. Сьогодні прибирала у дворі

- Зрозуміло. Тоді відпочивай і нікуди не ходи, ти ж не хочеш, щоб було як минулий раз. Коли на наступний день лежала і не могла встати

- Нікуди я не збираюсь йти. До мене подруга прийде. Разом серіал дивитимемось

- Ось і добре — я підійшов до кошика і почав збирати у нього все що заздалегідь приготував.

- А ти кудись збираєшся?

- Так. Я з Олесею хочемо піти на пікнік

- Добре, йдіть

- Повернусь, заберу корову з пасовища

- Добре

У кухню вийшла Олеся. Вона була одягнена у шорти й футболку.

- Я так розумію ти вже готова — я поклав останнє яблуко у кошик.

- Так

Ми вийшли з хати й з двору та пішли у сторону озера. Але не доходячи до нього там є невелика галявина на якій можна посидіти. Ми дійшли до того місця. Я розстелив ковдру і ми одразу сіли. Після я почав розкладати все що взяв. Олеся просто дивилась як я все розкладаю. Я взяв фрукти, апельсиновий сік і пиріг, який приготував сам. Налив у склянки сік. Не захотів брати якийсь алкогольний напій. Ми випили по ковтку соку

- Спробуй пиріг ― я дав шматочок пирога Олесі. Вона вкусила і подивилась на мене.

- Смачно. Ти готував?

- Так

- Молодець, дуже смачно

- Дякую. Олесю, розкажи трохи про себе. Ти малюєш, я бачив

- Так. Малюю, малювання це моє хобі. З самого дитинства подобається малювати

- Зрозуміло. А у мене зовсім немає таланту до малювання

- Хочеш, можу навчити — вона посміхнулась.

- Хочу — я не очікував, що вона мені запропонує навчити мене малювати.

- Іване, я досі не знаю скільки тобі років

- Мені двадцять чотири

- Вау... то ти мене старший на шість років — здивовано сказала Олеся — я думала тобі десь двадцять — я посміхнувся — і ти вже десь працюєш?

- Так. Я ветеринар на місцевій фермі. 

Олеся.

Я сиджу навпроти Івана, дивлюсь на нього і посміхаюсь як дурепа. Мені не хочеться останні декілька тижнів провести тут у такому стані. Тобто, я зрозуміла, що хамство це не вихід. І чим він так провинився? Це ж не його вина, що я приїхала сюди. Він мене зовсім не чекав. Мабуть, що його теж попередили про мій приїзд за декілька годин до того як я сюди приїхала. А точніше мене сюди привезли. Мама навіть не запитала чи хочу я сюди їхати. Через те і була зла. Якби дома був тато, то я б ні за що тут не опинилась.

А тут все таки добре... чисте повітря, озеро, але є те, що мені зовсім не подобається. Це зручності. Ніколи не думала, що люди так можуть жити. Але по словам Івана, це ще нормальні умови, що люди живуть і гірше. Хоча я не розумію, куди ще гірше?

Ми просиділи на галявині приблизно годину. Все розмовляли. Виявилось, що Іван цікавий хлопець. Він мені розповідав про свою роботу. І весело ж йому там... лікувати тварин це велика праця, так само як лікувати людей.

Ми повернулись додому. Іван поставив кошик на кухні. Ми почули як з кімнати тітки Поліни доносились звуки телевізора. І якоїсь жінки, яка розмовляла з тіткою Поліною.

- У твоєї мами гості?

- Так. Подруга до неї прийшла — я побачила, що Іван пішов до виходу з хати.

- Ти кудись йдеш?

- Треба корову з пасовища забрати, підеш зі мною?

- Ем — я на мить задумалась.

- Ходімо — Іван посміхнувся

- Ну, ходімо — я навіть не знаю чому погодилась. Ми йшли до пасовища мовчки, а, що сьогодні вже здається про все поговорили. Іван забрав корову і ми пішли назад. До нас на зустріч йшли два друга Івана. Ми зрівнялись.

- Привіт. Ви куди йдете? — запитав Іван

- Привіт. На дискотеку. Гайда з нами — сказав один з друзів Івана.

- Е, ні. Я у клуб більше ні ногою — сказала я

- Чому?

- Та, там така історія відбулась, що геть не хочеться згадувати — сказала знову я

- Що за історія?

- Потім коли-небудь розповім, якщо Олеся не буде проти, — сказав Іван і подивився на мене — а вам гарно відпочити

Ми пішли додому, а хлопці пішли у сторону клубу. А я дійсно туди вже ні ногою. Не хочу, щоб те повторилось ще раз. Це просто жахіття було. Я так злякалась, що словами не передати. Дякувати Богу, що зі мною пішов Іван. Ми завели корову у хлів. Смерділо там дуже сильно. Тому я зразу пішла у хату, а Іван залишився у хліву.