9 глава "Клуб і дискотека"

Олеся.

Після того як я повернулась, не змогла поїхати у Київ мене накрило. І я обов’язково повинна все змінити. Треба заспокоїтись і погуляти. Чула тут від місцевих, що у селі є клуб. В якому кожної ночі дискотеки проходять. Треба запитати у тітки Поліни чи можу я на неї піти. Хоч би дозволила, бо хочу відпочити, розвіятись. Дякувати Богу вона не знає про те, що я намагалась поїхати. Не знаю як би вона відреагувала на мою витівку. Адже не знаю її добре. Знаю тільки, те, що розповідала мені мама. А вона розповідала не багато.

Вечір. Ми всі разом сіли вечеряти. Тітка Поліна приготувала овочеве рагу. Ми їли я весь час дивилась то на тітку Поліну, то на Івана.

- Олеся, ти щось хочеш запитати? — почала розмову тітка Поліна

- Так... я чула, що тут у селі є клуб

- Так, тут є клуб. А, що хочеш піти?

- Так

- Я б не радив — сказав Іван і подивився на мене.

- Чому?

- Тому що там може бути небезпечно

- Я не у тебе питала — сказала я, а після подивилась на мамину подругу. Хоч я намагаюсь цілий день бути м'якшою у розмові з ним, та це не завжди виходить — так, можна?

- Добре, йди. Іване, підеш з Олесею прослідкуєш, щоб до неї ніхто не пристав, добре?

Іван важко зітхнув.

- А у мене є вибір?

- Вже немає — я посміхнулась

- Піду. Але майте на увазі ця ідея мені зовсім не подобається

Ми поїли, переодяглись. Я одягла свою сукню, єдину, яка була трохи нижче колін. Взяла маленьку сумочку. Ми вийшли з Іваном з хати, а потім з двору. І пішли у клуб. Йшли мовчки. Іван не сказав мені жодного слова. Ми підійшли до клубу. Людей біля клубу виявилось багато. Ми зайшли в середину будівлі. Будівля старенька. Але все що треба для відпочинку є. Тут є і майданчик для танців і навіть є бар. Іван подивився на мене.

- Якщо що, то я сидітиму за стійкою бару

- Добре

Іван пішов до барної стійки. А я пішла танцювати.

Іван.

Я не у захваті, що ми з Олесею пішли на цю дискотеку. Але якщо їй моя мама дозволила, то... проти слів мами я не піду. Я завжди, ну практично завжди її слухаю. Не слухаю я її тоді коли вона втручається в моє особисте життя. Тут я знаю краще як мені бути.

Я підійшов до барної стійки. Мене звісно ж зразу побачив мій друг. З яким я виріс на одній вулиці так сказати.

- Привіт, друже — сказав він здивовано — не очікував тебе побачити у клубі

- Привіт. Та я й не збирався сюди приходити. Але довелося — я сів на барний стілець.

- Що ж тебе привело сюди?

- Не що, а хто... он бачиш ту дівчину у синій сукні?

- Бачу. Хто вона?

- Вона маминої подруги донька... Олеся

- Красива — сказав друг — ти до речі щось будеш замовляти?

- Пиво зроби, будь ласка

- Без питань

Друг почав наливати мені пиво у келих. А я просто дивився як він його наливає у келих. За декілька хвилин він посунув мені келих з пивом. Я дав йому гроші. І почав пити пиво.

- Давно у вас живе ця дівчина?

- Вже тиждень, практично два. Олеся не дуже привітна... її силою її мама сюди привезла. Не захотіла аби вона була дома сама

- І звідки ця красуня?

- З Києва. Позавчора таку істерику закатала, намагалась поїхати у місто. Та все ж повернулась назад

- Весело тобі з нею

- Не те слово. Ось мама попросила аби я з нею пішов, щоб з нею нічого не сталося

- Ну, так... розумію

Я сидів пив пиво. А мій друг в цей час відволікався від нашої розмови, бо робив інші замовлення. До мене підійшла Олеся. Вона подивилась на мене.

- Пиво п’єш?

- Так. А ти щось хочеш?

- Теж пиво — до нас підійшов бармен.

- Зроби їй пиво — сказав я

- Мг...

За декілька хвилин Олеся вже пила пиво. Вона посиділа біля мене хвилин десять, а після знову пішла танцювати.

Минуло від сили десять хвилин. На мене подивився друг, той який бармен.

- Іване, там здається до твоєї Олесі хтось чіпляється — я повернувся до залу. І справді до Олесі чіпляється якийсь чоловік. Я його взагалі ніколи не бачив. Не вагаючись ні на мить я підбіг до них. І вдарив чоловіка. Він відпустив Олесю і трохи похитнувся, але не впав. Я схопив дівчину за руку і ми вибігли з клубу.

- Ох, Олеська... це я і мав на увазі коли казав, що небезпечно сюди йти — ми вибігли з приміщення і зупинились на вулиці, я подивився на неї. Вона вся дрижить і плаче. Я її обійняв. І відчув, що вона потроху почала заспокоюватись. Олеся мене на диво теж обійняла.

Ми стояли ось так хвилин п’ять, а після пішли додому. Дійшли до хати.

- Я хочу посидіти на вулиці — сказала Олеся

- Добре — вона сіла на лавку біля хати, а я зайшов у хату. Приготував чай, взяв плед і вийшов до Олесі. Вона сиділа і просто дивилась в одну точку.

- Ось тримай чашку

- Що це?

- Трав’яний чай — Олеся взяла чашку, а я тим часом поклав плед на плечі дівчини. А потім сів біля неї.

- Дякую... — вона поправила плед. І подивилась на мене — дякую тобі

- Для того я і пішов з тобою, щоб якщо що то захистити тебе

- Часто буваєш у клубі?

- Ні. Декілька разів всього ходив з Тарасом і Антоном. А, що?

- Просто так питаю...

- А, ти часто буваєш у клубах у місті?

- Так. З подругами часто у нічних клубах буваємо ― Олеся шморгнула носом ― напевно дівчата і зараз там — сказала вона і між нами на мить настала тиша — ...Іване, вибач мені... за все

- Добре

Ми сидимо і мовчимо. Я не знаю, навіть, що їй сказати. А вона знову почала дивитись в одну точку.

За декілька хвилин ми зайшли у хату. У хаті тиша. Мама швидше за все вже спить. Олеся пішла до себе у кімнату і зразу закрила двері. А я пішов у свою кімнату.