7 глава "Сварка"

Минув тиждень.

Іван.

За цей тиждень нічого не змінилось. Моя нова знайома все також не йде нормально на контакт. Вона тільки ображається, кричить і свариться з будь-якого приводу. Наприклад, те, що їй не подобається бути у цьому селі. І це напевно найголовніше чому вона так себе поводить. А мене це вже дратує. Ну, у неї і нестерпний характер. Якщо чесно хочеться її якомога швидше позбутися. Щоб вона мені очі не мозолила і кожного дня не кричала. Вже набридло вислуховувати одні й ті самі слова. Напевно завчила їх на пам’ять і повторює їх. Мене ще ніхто так не діставав, а у неї це вийшло. І взагалі у мене спокійний характер... був. А зараз так і хочеться кричати. Але я себе стримую. Не знаю, чи надовго мене вистачить? Цікаво, що вона придумає сьогодні, що саме їй буде не так? Бо день тільки почався.

Мама пішла на роботу, хоча дітей у садку вже немає, бо у садку канікули почались з сьогоднішнього дня. Напевно, що прийде додому раніше. А я тільки встав і зробив собі сніданок. Готувати сніданок для Олесі бажання зовсім немає. Вчора перед тим як йти спати знову кричала. Моя мама її ледве заспокоїла. А заспокоїла Олесю тим, що сказала, що вона може робити все що їй заманеться. І ця дівчина реально заспокоїлась. Але я з вчинком мами не згоден взагалі. Олеся може наробити багато необдуманих дій. А це погано.

Поснідавши, я пішов працювати. Кожного тижня доводиться косити траву. Адже росте швидко. Та й на городі є що робити. Треба обприскати картоплю від жуків, яких у цьому році дуже багато. У мене таке відчуття, що їх привезла Олеся зі своїм поганим настроєм. І розкидала їх по городу. Взявши косу, я пішов косити траву. Покосив траву з одного боку подвір’я і вже перейшов на інший бік. З хати вийшла Олеся, ну як вийшла... вилетіла і як завжди з поганим настроєм.

- Чого так шумиш? — з претензіями налетіла вона на мене.

- Я взагалі вже працюю. І тобі треба було вже звикнути, що люди у селі прокидаються рано. Це може у вас у місті ранок починається опівдні. У селі набагато раніше. І до речі вже дванадцята

- До цього звикати не буду!

Вона зайшла у хату. А я далі продовжив косити траву. От нестерпне дівчисько. Не подобається їй шум. Та вже вставати треба. Не розумію тих, хто спить до дванадцятої.

Покосивши траву, я зайшов у хату. Олеся сиділа за столом і пила каву. Мабуть сама зробила, бо зробленої кави не було. Я взяв стакан з лимонадом і випив його. У горлі пересохло, та вже й спека на вулиці. Це літо якесь дуже жарке.

- Що робитимеш сьогодні?

- Поп’ю каву і піду на пляж

- На пляж? — здивовано запитав я

- Так. А, що?

- На вулиці така спека, що неможливо там знаходитись

- То, що заборониш мені йти на пляж? — вона подивилась на мене.

- Так. І свого рішення не зміню. А ще — я взяв ключі — щоб перестрахуватись і знати, що ти не пішла закрию тебе у хаті

- Не маєш права — вона підхопилась на ноги і спробувала забрати у мене ключі. Та у неї не вийшло. Я швидко вийшов на вулицю і закрив двері. А після подумав, що піду у гості до Тараса. Він вчора запросив мене випити пиво і пограти у карти. А хто від такого відмовиться?

Прийшов до Тараса. У нього вже був Антон. Ми всі почали пити пиво і грати у карти.

Олеся.

Не подобається мені це село. Робити нічого та й “сусіди” тут не дуже привітні. Іван зовсім з глузду з’їхав. Закрив мене у хаті. Теж мені ще... навіть не знаю як його назвати. Я не довго думаючи оглянула хату, напевно що в десяте. І знайшла вихід як вийти на вулицю. Виявляється, що у моїй кімнаті вікно не те, що відчиняється. Через нього буде зручно вилазити. Тому я переодяглась у купальник, зібрала сумку і вилізла через вікно. Вилазячи через вікно, я й не подумала, що під вікном може рости кропива. Тому ужалила ногу. Але то нічого, головне, що вийшло з хати вийти... вилізти. Швиденько побігла до пляжу.

Прийшла на пляж. Людей було багато. Я знайшла затінок і розстелила ковдру, лягла на неї. Мені подзвонила подруга, я почала з нею розмовляти. За декілька хвилин я побачила як до мене йде розлючений Іван. Він підійшов до мене. Вихопив телефон з руки.

- Олеся передзвонить — крикнув він у слухавку і натиснув “покласти слухавку”. Подивився на мене — я де тобі сказав бути?! І взагалі як ти вийшла з хати?!

Я йому нічого не сказала. Він мене підняв, склав ковдру і потягнув мене до виходу з пляжу.

- Відпусти! Мені боляче!

Він послабив руку, але все-одно тримав її. Ми прийшли додому. Мені довелось вислухати його чергову лекцію. Але сьогодні з приводу спеки і пляжу.

Я розізлилась і почала складати речі. Вирішила, що сама на електричці поїду у Київ. Склавши речі, я вибігла з хати.

- Ти куди?!

- Я їду звідси!

Я пішла у сторону електрички. Іван пішов за мною.

- Чого йдеш за мною?!

Я зупинилась і розвернулась до нього.

- Та хочу знати на яку саме електричку ти сядеш.

Ми дійшли до перону. Всю дорогу ми з Іваном говорили на підвищених тонах. Приїхав поїзд.

- Їдь куди хочеш! — крикнув Іван — і чого я за тобою так повинен бігати?!

Я зайшла у вагон і сіла на вільне місце. Поїзд поїхав. В цей час я подумала. Чи не дурницю я зробила. Ключі від квартири мама у мене забрала. Сказала, що типу вони мені поки не потрібні. А жити де? Подруги поїхали на море, ох як їм пощастило...

Я вийшла на наступній зупинці та пішла назад.