5 глава "Повідомлення"

Минуло два дні.

Іван.

За ці дві доби Олеся весь час сидить у своїй кімнаті. Виходить лише тоді коли моя мама кличе їсти і ввечері сидить на гойдалці і щось дивиться у телефоні. А після знову йде у свою кімнату.

Ранок. Ми поснідали, мама прибрала посуд та пішла на роботу. Вона працює у місцевому дитячому садочку нянею.

Я вийшов на вулицю і як на диво побачив, що на гойдалці сидить Олеся. І як завжди щось дивиться у телефоні. Я сів біля неї. І подивився на неї.

- Що?

- Скажеш, що дивишся?

- Дивлюсь фотографії з випускного. Сьогодні однокласник скинув

- Зрозуміло. А покажеш мені?

- Навіщо?

- Просто цікаво — я посміхнувся.

Олеся подивилась на мене здивовано. Але ж все ж таки показала декілька фотографій. Виявляється у неї була дуже красива випускна сукня. І зачіска теж красива. Після перегляду фотографій, я подивився на дівчину. Вона досі дивилась якісь фото і комусь писала.

- Олеся, я зараз піду працювати. Приєднуйся до мене

- Навіщо?

- Допоможеш мені

- Працювати я не наймалась — відповіла грубо дівчина.

- Так. Я знаю... знаю, що ти навіть не хотіла сюди їхати

- Отож. Так що відстань від мене своїм “допоможи мені”

Олеся встала з гойдалки і пішла у хату. В принципі я не здивований такій відповіді. Але все ж могла б відповісти коректніше. Навіть якщо б вона погодилась, то я не думаю, що вона б була у захваті прибирати у хліву. Де сильно смердить.

Я переодягнувся і пішов прибирати у хліву.

Олеся.

Ці два дні я зовсім не хотіла ні з ким розмовляти і взагалі спілкуватись. Настрій був не той. Все думала, щоб я зараз робила знаходячись дома. Сьогодні нарешті мені скинули фотографії з випускного. Цей вечір мені запам’ятається на все життя. Особливо підкати одного хлопця з паралелі. Ми святкували випускний двома класами.

Сьогоднішній день почався як і завжди з сніданку. Після подумала, що погода зараз хороша, можна і в дворі на гойдалці посидіти. Так тут же не дадуть нормально посидіти. Цей Іван запропонував теж мені ще попрацювати. Але я не наймалась працювати. Тому втекла у хату, подалі від його очей.

Зайшла у свою кімнату і сіла на ліжко. Включила на своєму ноутбуці музику. Почала слухати. І переглядати стрічку новин у соціальній мережі. І раптом побачила повідомлення. Яке прийшло щойно. У мене від побаченого, хто саме написав очі на лоб полізли. Написав мій колишній, з яким я розлучилась декілька місяців тому. Цікаво, що ж йому від мене треба?

Я відкрила повідомлення і почала читати.

“Олеся, привіт. Вибач мені. Я за тобою дуже скучив. Може зустрінемось?”

Він мабуть і забув, що розбив мені серце. Моє перше кохання, краще б я з ним не зустрічалась. Зрадив він мені. Зустрічались з ним два роки. Вже мріяли як будемо вчитися на одній спеціальності. Та щось пішло не так коли він на нашому останньому побаченні сказав “Олеся, я полюбив іншу. Нам треба розлучитись.” Тоді мій світ перевернувся з ніг на голову. Не хотіла нічого робити, навіть вчитися. І тут раптом він мені пише, щоб його...

Я вже думала закривати цей чат. Але побачила ще одне повідомлення.

“Вибач мені. Я був дурнем, коли розлучився з тобою. Давай почнемо все з початку, будь ласка”

Який же він нахабний, та ще й нав’язливий. Я йому все ж відповіла на повідомлення.

“Ніколи не пробачу! Пішов ти під три чорти!”

Після того він написав мені декілька повідомлень від яких у мене потекли градом сльози. Він не виправний придурок! Зовсім не змінився.

Я розвернулась до стіни і почала плакати. Але потім подумала, якого чорта я плачу через цього придурка. Я виключила музику, а потім витерла сльози і вирішила піти вмитися. Але ж забула, що умивальник на вулиці, а десь у дворі Іван щось робить.

Я вийшла на вулицю. І почала вмиватись. І справді, мене побачив Іван. Він подивився на мене.

- Ти плачеш?

- З чого ти це взяв?

- Твої очі... вони червоні

- Ну, так плакала. І що з того?

- Можна поцікавитись що дало привід плакати?

- А тобі то що? Ти щось робиш, то і роби собі мовчки

- Ну, добре. Бачу ти не налаштована на розмову

- Аж ніяк!

Іван взяв відра і пішов з двору. А я сіла на гойдалку і закрила руками очі. Трохи заспокоїлась, але все ж не до кінця.