3 глава "Озеро та друзі"

Іван.

Наплававшись, я повернувся до Олесі. Вона лежачи на животі мотала ногами туди сюди і щось дивилась у телефоні. Я підійшов до неї.

- Що дивишся?

- А тобі яке діло?

- Не гарно відповідати питанням на питання. Але якщо не хочеш, можеш не казати — я сів на ковдру.

Ми ось так сиділи з Олесею декілька хвилин. Я побачив, що до нас йдуть мої друзі. А саме однокласники Тарас і Антон. Вони підійшли до нас.

- Привіт друже — я встав і ми потиснули один одному руки

- Привіт. Теж відпочивати прийшли?

- А, що ще на пляжі робити можна? Звісно відпочивати. Ось ходимо місце шукаємо. Побачили тебе, вирішили підійти

- А, що це за краля біля тебе лежить?

- Хм — хмикнув я — знайома. Сьогодні на голову звалилась так сказати

- В якому сенсі звалилась?

- Це маминої подруги донька

- Красива — сказав Антон. Олеся відвела очі від телефону, перевернулась на спину і подивилась на нас. Вона посміхалась на всі свої тридцять два зуби.

- Іване, може познайомиш нас? — запитала Олеся

- Познайомся це мої друзі Тарас і Антон. А це Олеся

- Що, ви Олесю робите ввечері?

- Не знаю, а, що?

- У мене є пропозиція...

- Ми будемо у мене дома щось робити — перебив друга я, знаючи який Антон бабій. Не хочу, щоб він образив Олесю. Хоча ми з нею ще незнайомі добре. Можливо цю дівчину важко образити, хтозна. Подивимось як воно буде далі.

- Ну, добре — сказав Антон. Тарас тим часом розклав біля нас ковдру і сів на неї — тоді почекайте. Я скоро прийду — Антон пішов на вихід з пляжу.

- Куди це він? — запитала Олеся

- Хтозна. Він іноді не передбачуваний — сказав я

- Можливо як завжди у магазин

Ми сиділи, розмовляли і чекали Антона хвилин двадцять. Тарас ше встиг трохи поплавати. Нарешті повернувся Антон. У правій руці він тримав якийсь пакет. Що у ньому не складно здогадатись. Друг підійшов до нас і сів біля нас.

- Куди це ти ходив?

- У магазин

- Я ж казав — тихо сказав Тарас, а потім подивився на друга — і що ж купив?

Антон дістав з пакету декілька пляшок пива і чипси.

- Сподіваюсь, Олеся вип’є з нами пива?

- Вип’ю — дівчина посміхнулась. Антон відкрив пляшку і дав їй. Ми почали пити пиво і розмовляти.

- Олесю, звідки ти до нас приїхала?

- Я з Києва

- О, то ти з самої столиці — зі здивуванням сказав Тарас

- Так. Все життя живу у Києві

- А тут якими долями?

- Та, закінчила школу. Ось видався місяць відпочинку перед екзаменами. Думала гуляти цей місяць з подругами. Так маму у відрядження відправили. Вона не захотіла мене дома одну залишати. Тому відправила мене у це село — Олеся закотила очі і накинула на себе своє парео. Ну і правильно, а то хлопці на неї так дивляться. Наче дійсно ніколи таких дівчат не бачили.

Олеся.

Йому не сподобався мій купальник. Та воно і не дивно. Мабуть Іван вважає, що дівчата повинні ходити у паранджі. Я так не думаю. А його друзі дивляться на мене так наче дівчини ніколи не бачили. І розмови у них не зрозумілі якісь. Говорять тільки про якісь ігри та комп’ютери. Ненавиджу геймерів. Все життя так можна просидіти за комп’ютером. А жити нормально коли? Коли гуляти, коли любити? Чи може я щось не розумію? У мене задзвенів телефон. Я дістала його з сумочки. Це дзвонить моя одна з найкращих подруг. У мене їх взагалі дві.

- Пробачте, але мені треба відповісти — сказала я. Встала з ковдри і відійшла подалі від хлопців. Взяла слухавку — привіт, подруго

- Привіт, Олеська, ти де? Підеш з нами сьогодні у клуб?

- Я б з великим задоволенням пішла, але я не в місті

- А де ти? — мабуть, що зі здивуванням запитала Вероніка.

- Я у якомусь селі у Житомирській області

- Оу, а, що ти там робиш?

- Та, мама поїхала у відрядження і сказала, що не хоче, щоб я залишалась дома сама. Тому відправила мене до своєї подруги у село

- Зрозуміло, і весело ж тобі

- Ага, дуже. Впевнена, що тут буде нудно

- А коли будеш у Києві?

- В кінці цього місяця

- То ти мій день народження пропустиш — сумно сказала подруга

- Мабуть, що так... на жаль. А як ти взагалі хотіла його святкувати?

- Думала, з тобою і з Зоєю влаштувати пікнік десь. Тепер доведеться тільки з Зоєю святкувати

Я подивилась у сторону, там де сидять хлопці. І побачила, що вони всі троє дивляться на мене дуже уважно.

- Ну, так. Добре, я піду, а то там здається хлопці на мене зачекались, бо так дивляться на мене

- Стоп! Які ще хлопці?

- У маминої подруги є син. Так от зараз з ним на озері, до нас ще прийшли два його друга

- Зрозуміло

- Ну, все піду. Я тобі ще подзвоню

Я поклала слухавку і підійшла до хлопців. Вони дивились на мене і посміхались. Дійсно, таке відчуття, наче дівчини ніколи не бачили. Я на них подивилась запитальним виглядом.

- Що?

- З ким розмовляла?

- Зі своєю подругою. Загубила мене. Питала де я

- Ясно

За двадцять хвилин ми попрощались з друзями Івана і пішли до нього додому. Позагоряти нормально не вдалось. А от трохи випити з друзями Івана вдалось.