1 глава "А, мене ніхто не спитав?!"

Олеся.

Я приїхала пізно додому з гулянок з подругами. Святкували завершення школи. Атестат вже у кишені, тому можна не хвилюватись. А жити у своє задоволення... місяць. Лише місяць, а далі вступні чорт би їх побрав іспити. Не хочу їх складати, але що поробиш, якщо треба. А зараз лише відпочинок. Тільки гулянки з подругами. Так як бойфренда у мене немає. З останнім розлучились два місяці тому.

Зайшла у квартиру і тихенько навшпиньках намагалась пробратися до себе у кімнату. Та не тут то і було. Світло включила мама.

- Де ти так довго гуляла? — накинулась вона на мене з питанням

- Святкували завершення школи з подругами

- А ти бачила котра година?!

- Мамо, не починай

- Ану мерщій спати. Зранку поговоримо!

Я пішла до себе в кімнату. Мама як завжди у своєму репертуарі. Кричить на мене з будь-якого приводу. Задовбала вже своїми криками! Це їй не так, те їй не так. Ніколи не задоволена.

Я лягла на ліжко, навіть не знімаючи з себе одяг. Так і заснула.

Ранок.

Я прокинулась. Голова тріщить, ніби в неї встромляють ножі. А наді мною вже стоїть мама і щось говорить. Її слова проходять повз вух. Але слова все набирають обертів. І варто мені буде відкрити очі як її голос стане голосніше. Проходили це неодноразово.

Я через не хочу відкрила очі. І побачила маму. Вона стояла зі склянкою води у правій руці.

- Ну, нарешті прокинулась. На випий — мама протягнула мені стакан.

- Що це?

- Це вода з ліками від похмілля — я сіла на ліжко і взяла стакан. Випила воду залпом.

- Молодець — мама взяла стакан — пішли снідати. Я приготувала вже сніданок.

- Мг...

Я зайшла на кухню. На столі стояли дві тарілки з вівсянкою. Ненавиджу такий сніданок. Мама вже сиділа за столом і їла. Я сіла до неї.

- Смачного — сказала мама

- Дякую — я взяла ложку і почала їсти.

- До речі, у мене є до тебе розмова

- Яка?

- У тебе вже почались канікули

- Місяць відпочинку, ти ж знаєш

- Так. Знаю. А мене якраз на цей місяць відправляють у відрядження

- Не хвилюйся за твою відсутність нічого поганого не буде

- Я не хочу, щоб ти залишалась дома сама. Тому домовилась зі своєю подругою, що ти поїдеш до неї поживеш

- Що?! Це та подруга, яка живе у селі?

- Так. Вона погодилась, щоб ти пожила у неї

- А у мене ти не хотіла запитати чи хочу я їхати у це Богом забуте село?

- Ні. Я не хочу залишати тебе одну дома. А ти ж знаєш, що твій батько зараз так само у відрядженні

- Ага, вже як рік

- Тому збирайся і поїдемо у село, відвезу тебе — мені нічого не залишається робити як йти збирати речі. Говорити далі з мамою безглуздо. Адже її не переконати.

Іван.

Я прокинувся як завжди рано, щоб допомогти мамі по господарству. Ми з нею удвох живимо у селі і маємо невеличке господарство. У нас є дві свині, з десяток курей і корова. Ми живемо з мамою удвох відколи тато помер.

Я зайшов у хату і зразу зайшов на кухню. Мама вже стояла біля плити і готувала сніданок.

- Доброго ранку, мамо

- Доброго ранку — мама подивилась на мене і посміхнулась.

- Я вже корову вивів на пасовище і свиням дав їсти

- Молодець. А зараз вже можеш йти руки мити за десять хвилин снідати будемо

Я пішов на вулицю мити руки. Ех і подобається мені ранок влітку. Так свіжо і повітря свіже просто кайф. Зайшов назад на кухню. На столі вже стояли тарілки з їжею. Ми з мамою сіли снідати.

- Синку, мені вчора дзвонила Аліна

- Твоя подруга?

- Так. Вона попросила, щоб її дочка пожила у нас поки вона у відрядженні

- І скільки ж це?

- Її дочка приїде на місяць, місяць поживе у нас

- Зрозуміло. Як хоч звати цю дівчину?

- Олеся. Вона щойно закінчила школу

- Тільки не кажи, що я буду її няньчити

- Ну, вона вже доросла, тому няньчити її точно не треба буде

- От і добре

Ми поїли та пішли далі працювати.

За дві години приїхала подруга мами з донькою. Вони вийшли з машини. Ця дівчина Олеся виглядає як справжня міська дівчина. Вся намальована неначе лялька. З довгим чорним як смола волоссям і дуже вираженим запахом парфум. Що аж очі ріже.

Вона закрила дверцята машини і зняла окуляри. А потім подивилась на мене і посміхнулась. Але посмішка щось не дуже привітна. Вони підійшли до нас. Мама обійняла тітку Аліну.

- Привіт, давно не бачились — сказала мама

- Привіт, це точно

- Я так розумію, це Олеся?

- Так. Це моя Олеся

- Приємно познайомитись, я Поліна. Може пройдемо у хату, вип’ємо чай?

- На жаль не можу. Часу немає. Вже сьогодні треба їхати у відрядження. Тому треба їхати

- Ти ж мої речі тільки віддай — сказала Олеся і подивилась на свою маму. Та віддала речі дівчині, сіла в автомобіль та поїхала, перед тим попрощалась з нами. А ми пішли у двір. Олеся весь час роздивлялась по сторонах. Їй явно не подобається все те, що відбувається. Це відчутно. Добре відчутно, бо навколо неї так і літає якесь невдоволення, якась напруга.