6 Пробудження в тінях

Ми завмираємо в сантиметрі один від одного. Я бачу кожну ледь помітну зморшку в кутиках його очей, відчуваю ритм його дихання, що збивається в такт із моїм. Його рука на стіні злегка напружується, наче він збирається зробити останній крок — той, після якого вороття вже не буде.

Раптом тишу провулку прорізає різкий, розтягнутий звук металевого брязкоту та тупіт чобіт. Це нічна варта обходить територію Академії. Рейнхард миттєво відсторонюється, наче його вдарило струмом. Його обличчя знову стає кам’яним, хоча в очах все ще жевріє той небезпечний золотистий відблиск.

— Захист знято, — каже він голосом, у якому вже немає оксамиту, лише холодна професійність. — Іди до гуртожитку, Вінето. І спробуй більше не гуляти містом після заходу сонця.

Він розвертається і зникає в тінях швидше, ніж я встигаю бодай якось відреагувати. Я залишаюся стояти в ніші, притискаючи долоні до палаючих щік, і відчуваю, як моє серце калатає об ребра, ніби намагаючись вирватися на волю.

Всю ніч я не можу заснути. У грудях — дивне, майже фізичне ворушіння. Щось там пульсує, прокидається, наче маленька пташка б’ється крилами об клітку з кісток.

— Боні, — шепочу я в темряву, коли домовик висуває свою волохату морду з-під ковдри. — В мені щось... я не знаю, як пояснити. Ніби там хтось оселився. Може, це прокинувся той самий вовчий рід? Ти ж чув легенди, що в моїй сім’ї...

Боня примружується, оглядаючи мене своїми розумними очима, а потім видає короткий, глузливий смішок, від якого його вуса смішно сіпаються.

— Вовк? У тебе? — він пирхає, закочуючи очі. — Дурненька моя Вінето. Ти ж чистокровна, наскільки це взагалі можливо в нашому звироднілому роді. Ніякий вовк у тобі не прокидався, бо просто немає чому прокидатися. А от те «ворушіння»... — домовик ліниво потягується, — це всього лише твоє серце, яке нарешті вирішило згадати, для чого воно існує. Ти просто закохалася, нещасна ти дитино. І, судячи з того, як ти червонієш, об'єкт твоєї симпатії змусить тебе пройти через дев'ять кіл пекла, перш ніж визнати те саме.

Я зариваюся обличчям у подушку, відчуваючи, як при цих словах серце знову здригається, підтверджуючи слова Боні. Краще б це був вовк. З вовком принаймні було б простіше домовитися, ніж із власними почуттями

Наступного ранку в їдальні занадто гамірно, але ми з Сінтією забилися в найдальший куток. Вона збуджено водить пальцем по поверхні столу, викреслюючи якісь уявні лінії.

— Слухай сюди, — шепоче вона, і в її очах я бачу той самий вогник авантюризму, який завжди нас і підставляє. — Якщо ти не можеш відмовитися, змусь його самого бігти від цих заручин, як від вогню. Ти маєш стати не «зручною нареченою», а його найгіршим нічним жахіттям. Ти повинна публічно визнати заручини, але при цьому влаштувати таку виставу, щоб його сім’я сама розірвала цей контракт, аби не ганьбити своє ім’я.

Я примружуюся, обдумуючи її слова. Визнати заручини? Це звучить болісно, але в цьому є логіка. Ван Коплени — фанатики репутації.

— Ти хочеш сказати... — повільно починаю я, — ...що я маю публічно підтвердити, що я — наречена Шульца, але водночас зробити все, щоб він виглядав посміховиськом перед всією Академією?

— Саме так, — киває Сінтія. — Він хоче привласнити тебе, бо ти «гарний трофей»? То зроби так, щоб цей трофей почав поводитися як... скажімо, як розбещена принцеса, якій Шульц винен увесь світ. Трать його гроші, вимагай неможливого, привселюдно сумнівайся в його «чоловічих здібностях» або інтелекті. Зроби так, щоб він сам благав батька анулювати весілля.

Я відчуваю, як у грудях, там, де вночі щось ворушилося, спалахує азарт. Це значно краще, ніж сидіти й чекати, поки мене видадуть заміж.

— Гаразд, — кажу я, випрямляючи спину. — Він хоче наречену? Він її отримає.

На обіді, коли Шульц знову з’являється в залі, я не тікаю і не вириваюся. Я повільно піднімаюся, коли він наближається, і, на подив усіх навколо, роблю крок йому назустріч.

— Вінето? — він явно спантеличений моєю поступливістю. — Ти... ти змирилася?

— Я багато думала, Шульце, — кажу я голосно, щоб чули не лише його дружки, а й викладачі за сусіднім столом. Я кладу долоню йому на передпліччя, відчуваючи, як він напружується. — Ти правий. Ми наречені. І як майбутня дружина ван Коплена, я маю певні... вимоги до того, як ми будемо з’являтися на публіці.

Я роблю паузу, оглядаючи їдальню з виразом такої пихи, наче я щойно отримала титул імператриці.

— По-перше, — продовжую я, вже тихіше, але так, щоб він не міг перебити, — я очікую, що сьогодні ввечері на бал ти принесеш мені той рідкісний кристал із лавки антиквара, про який я вчора згадувала. А по-друге... Шульце, дорогий, — я наближаюся до нього впритул, — я сподіваюся, ти вже повідомив усім, що ти не просто мій наречений, а мій особистий... ну, як би це сказати... помічник з дрібних доручень? Бо я сьогодні надто втомлена, щоб нести власні книги до бібліотеки.

Навколо настає тиша. Дружки Шульца відкривають роти, а сам він червоніє так, ніби його щойно вдарили ополоником.

— Що ти... що ти верзеш? — шипить він, намагаючись зберегти обличчя.

— Я кажу те, що має знати кожен, — я посміхаюся йому — тією самою невинною посмішкою, якою вчора «заморозила» його коліно. — Адже мій наречений має бути готовий до того, щоб задовольняти всі мої забаганки, чи не так?

Шульц на мить завмирає, його очі звужуються, але замість очікуваного вибуху гніву він розтягує вуста в неприємній, хижій посмішці.

— Звісно, моя люба, — цідить він крізь зуби, намагаючись зберегти маску галантного кавалера. — Для твоєї зручності я зроблю все що завгодно. З радістю віднесу твої книги. Сподіваюся, їх буде багато... дуже багато.

Він посилає мені погляд, в якому читається обіцянка: він перетворить моє життя на пекло, але зробить це з такою огидною ввічливістю, що я не зможу навіть поскаржитися.

Я відчуваю, як всередині знову здригається «вона» — моя внутрішня відьма, яка вже складає список наступних капостей. «Хочеш грати в джентльмена? Добре, я навчу тебе, що таке справжня примхлива наречена». Але перш ніж я встигаю придумати, куди саме він понесе ці книги — можливо, на вершину Вежі Вітрів чи в найдальший підвал Академії — у моїй голові спалахує червона лампочка.