5 Безвихідь

Я опускаюся навколішки, щоб зібрати розсипане коріння, і в цей момент останні шматочки пазла в моїй голові нарешті складаються в цілісну картину. Міра не просто ревнує. Вона діє злагоджено, методично і — що найгірше — дуже вчасно.

Допоки я студентка, я під захистом Академії та ректора. Це мій єдиний щит від законного весілля з Шульцом. Але варто мені «оступитися» — влаштувати неконтрольований викид темної магії — і моє виключення стане питанням лічених годин. А після відрахування я стаю беззахисною перед опікуном, який вже підписав усі папери з ван Копленами.

Міра — не просто подружка Шульца. Вона — його інструмент.

Я відчуваю, як всередині мене все холоне. Я не маю права на емоції, не маю права на слабкість. Будь-який мій зрив — це подарунок для Шульца.

Ми з Сінтією виходимо з теплиці, коли лекція нарешті закінчується. Я мовчу, переварюючи цю жахливу логіку: виявляється, мене хочуть викинути з Академії не просто щоб насолити, а щоб віддати під вінець.

— Вінето, ти якась бліда, — Сінтія бере мене під лікоть, коли ми проходимо коридором. — Ти що, зовсім не будеш їй відповідати? Це ж нестерпно.

— Не буду, — відрізаю я, дивлячись на свої руки. — Вона чекає, що я вибухну. Сінтіє, ти розумієш? Якщо я зараз щось зроблю, я просто допоможу Шульцу. Я не можу зрозуміти одного... — я зупиняюся, вдивляючись у порожнечу перед собою. — Навіщо я їм здалася?

Я — сирота без статків, з «брудною» темною магією, яка ледь тримається в цій Академії. Шульц — виходець із амбітної сім’ї, яка прагне влади. Чому він так вчепився в мене, ніби я ключ до якогось королівства?

— Може, справа не в мені, а в чомусь, що від мене приховували батьки? — шепочу я, і від цієї думки стає моторошно. — Бабуся завжди казала, що наше прізвище — це більше, ніж просто титул. Але я ніколи не мала нічого, крім боргів і цього Боніфація...

Я дивлюся на Міру, яка вдалині щось весело щебече з групою хлопців, серед яких маячить висока постать Шульца.

— Вони дуже хочуть, щоб я пішла звідси, — кажу я твердо. — Отже, я буду сидіти тут до самого випуску. Навіть якщо мені доведеться стати найспокійнішою, найнуднішою адепткою в історії цієї Академії.

Сінтія дивується моїй раптовій трансформації, а я відчуваю дивний спокій. Якщо вони грають у шахи, то сьогодні я вперше зрозуміла, що я не пішак. Я — фігура, яку вони поки що не вміють розгадати.

Після лекцій я почуваюся так, ніби витримала цілий магічний двобій. План «будь нудною адепткою» — це чудовий захист, але мені потрібно щось більше, ніж просто терпіння. Мені потрібен спокій. І, можливо, відповіді.

Я вирушаю в місто, до будинку Гаролда фон Віткопфа. Його «маєток» — це вузький, високий будинок на околиці столиці, де все скрипить, від мостин під ногами до самого господаря. Гаролд — лицар без земель, людина, чиї обладунки вже давно припали пилом, а амбіції вичерпалися разом із грошима моїх батьків.

Я знаходжу його в кабінеті, де він, як завжди, перебирає старі папери, намагаючись звести дебет із кредитом.

— Дядьку Гаролде, — починаю я без зайвих вступів. — Нам треба поговорити про Шульца.

Він повільно піднімає на мене погляд, і в його очах — звична втома та відблиск страху.

— Вінето, дитино, я ж просив тебе не приходити без попередження. Ти знаєш, як це виглядає?

— Мені байдуже, як це виглядає, — мій голос звучить твердо. — Я хочу розірвати заручини. Зараз. Ван Коплени тиснуть, Міра в Академії влаштовує мені пекло, а Шульц поводиться так, ніби вже купив мене на аукціоні. Скасуйте це. Ви мій опікун, це ваше право.

Гаролд зітхає, відкладає перо і відкидається на спинку стільця. Він виглядає таким дрібним і немічним у цьому кабінеті.

— Ти нічого не розумієш, — каже він, і його голос тремтить. — Ти думаєш, це просто забаганка Шульца? Ван Коплени не просто «зацікавлені». Вони виставили умови, які я не можу ігнорувати. Вони готові взяти тебе без посагу, Вінето! Ти розумієш, що це означає для нас? Ти — безприданниця, темна відьма з сумнівним реноме. Твої батьки залишили тобі лише борги, які я змушений віддавати роками.

— Тож ви продаєте мене, щоб закрити власні борги? — мій голос зривається на крик.

— Я рятую твоє майбутнє! — він грюкає долонею по столу. — Якщо я розірву цю угоду, ван Коплени знищать нас. Ти не уявляєш, який вплив вони мають у Раді. Я безсилий, Вінето. Я — лицар без землі, а вони — барони з імперськими печатками. Скасування весілля буде актом війни, до якого я не готовий.

Я дивлюся на нього і бачу справжню істину: він не злий, він просто занадто слабкий, щоб бути моїм захисником. Він — ще один пішак, який здався перед натиском могутніших гравців.

Я виходжу з будинку, ледь не грюкнувши дверима. На вулиці вже сутеніє, ліхтарі починають мерехтіти магічним світлом. Я стою посеред шумної вулиці столиці й раптом усвідомлюю: ніхто не прийде на допомогу. Ректор — нейтральний спостерігач, опікун — боягуз, а я — сама в центрі змови, про яку навіть не здогадуюсь.

Чому ван Коплени так наполегливо хочуть саме мене? Що в мені, сироті без грошей, є такого, що змушує баронів іти на такий відвертий тиск?