4 Наречений

Тільки-но я переступаю поріг їдальні, як мої очі мимоволі шукають в натовпі Шульца. І, звісно, знаходжу його за першим же столом.

Він помічає мене швидше, ніж я встигаю зробити бодай крок. Його обличчя розпливається в широкій, самовпевненій усмішці, від якої в мене знову виникає непереборне бажання проклясти його — але цього разу значно сильніше, ніж Катрисію.

Шульц підхоплюється зі свого місця, ігноруючи незадоволене бурчання своїх «дружків» — таких же самовпевнених молодиків з багатими батьками. Він перетинає залу в три стрибки, перехоплює мене біля самого входу і, не чекаючи мого дозволу, бере під лікоть.

— Моя люба Вінето, — оголошує він на всю їдальню так гучно, що розмови навколо стихають. — Ти знову запізнилася. Я вже почав хвилюватися.

— Шульце, відпусти, — шиплю я, намагаючись висмикнути руку. — Ми з тобою про це говорили. Ніяка я не твоя наречена.

— Тиша, — він ледь помітно стискає мою руку, і в його очах на мить спалахує злість, яку він тут же ховає під маскою солодкої турботи. — Не влаштовуй сцену. Ти ж не хочеш, щоб усі дізналися, що в тебе сьогодні знову поганий настрій? Іди до столу. Мої друзі вже зачекалися, вони хочуть краще тебе пізнати.

Він тягне мене до свого столика. Його дружки — хлопці з такими ж порожніми очима й дорогими камзолами — спостерігають за нашою «виставою» з неприхованим глузуванням. Вони вже посунулися, звільняючи місце поруч із Шульцом, ніби готують для мене клітку.

— Сідай, Вінето, — він підсуває мені стілець, і це виглядає як жест ввічливості, хоча насправді — як володіння власністю.

Я відчуваю, як всередині мене знову починає вібрувати та сама знайома струна магії наміру. Хочеться вигукнути щось таке, від чого він, наприклад, почне говорити лише правду — про те, чому насправді він так чіпляється до моєї «неіснуючого» посагу, чи про те, як йому насправді байдуже до «нареченої».

Але я вчасно прикушую язик. Учорашній інцидент з Катрисією був везінням, а сьогодні тут ще й викладачі снідають, і ректор.

— Шульце, — кажу я максимально спокійно, сідаючи, бо вирватися зараз — значить влаштувати той самий скандал, якого він так прагне. — Твій «спектакль» виглядає жалюгідно. Коли ти нарешті зрозумієш, що я не стану частиною твого плану?

Він схиляється до мого вуха, і я відчуваю запах його одеколону — солодкий, важкий і огидний.

— Коли ти станеш моєю дружиною, Вінето. А до того — посміхайся. Всі дивляться.

Якщо я не можу використовувати магію наміру, щоб змінити його мозок, я використаю її, щоб змінити температуру навколишнього середовища. І якщо я буду «незграбною» — хто звинуватить бідну адептку в тому, що її магічний контроль ще далекий від ідеалу?

Шульц самовпевнено щось розказує своїм дружкам, підкреслено приобіймаючи мене за плечі, наче я якась чергова здобич у його колекції. Його рука важка і неприємна. Я відчуваю, як всередині знову закипає знайоме «бажання».

«Ти хочеш, щоб я була твоєю нареченою і сиділа змирно? Добре. Давай влаштуємо незабутній сніданок».

Я різко повертаюся до нього, наче хочу щось сказати, і «випадково» зачіпаю ліктем повну чашку гарячого какао, яку Шульц щойно поставив перед собою. Чашка перекидається, і густа коричнева рідина широким потоком вихлюпується прямо на його дорогі світло-сірі штани.

— Ой! — вигукую я з максимально фальшивим переляком. — Шульце, я така незграбна! Пробач, я зараз... я допоможу!

Шульц підскакує, матюкаючись і відтрушуючи гаряче какао. Навколо стає тихо — здається, навіть повітря застигає. Його дружки витріщаються, не знаючи, чи сміятися, чи співчувати.

— Ти... ти що, зовсім сказилася?! — шипить він, дивлячись на пляму, що стрімко розповзається.

— Та ні, що ти, — я хапаю серветку, але замість того, щоб витирати, наводжу руку на його коліно і зосереджуюся.

«Холод. Потрібен холод. Швидше».

Моє бажання реагує миттєво, навіть краще, ніж я сподівалася. Замість того, щоб просто охолодити місце опіку, навколо моєї руки спалахує блакитне сяйво. За мить коліно Шульца вкривається шаром інею, а від штанів починає йти пара. Він завмирає з відкритим ротом, відчуваючи, як волога тканина перетворюється на крижаний панцир.

— Вінето, твою ж... воно мерзне! — верещить він, намагаючись відсунутися, але його нога тепер буквально примерзла до стільця.

— Ой, здається, я перестаралася, — кажу я з наймилішою посмішкою, яку тільки можу вичавити, і демонстративно складаю руки на грудях. — У мене проблеми з контролем стихій, ти ж знаєш. Може, мені покликати когось, щоб відігріти? Ректора, наприклад? Він дуже любить, коли студенти влаштовують такі... сцени в їдальні.

Шульц намагається вирватися, але штанина вже міцно прихопилася льодом до дубового сидіння. Дружки Шульца, нарешті, не витримують: один починає гигикати, інший ховає обличчя в долоні, щоб не заржати вголос. Весь престиж і «наречений» статус Шульца щойно розтанули — або навпаки, замерзли — разом із його репутацією.

Я повільно підводжуся, поправляючи фартух.

— Тобі, мабуть, треба сходити переодягнутися, дорогий. А я, мабуть, піду. У мене ще лекції, — я розвертаюся і йду геть з їдальні, відчуваючи за спиною якраз той рівень хаосу, якого він заслуговував.