Астра прокинулася від сонячного світла, що пробивалося крізь тонкі фіранки.
Кілька секунд вона просто лежала, дивлячись у стелю.
Учорашній вечір здавався сном.
Таємний прохід.
Медальйон.
Спогад із дитинства.
Коул.
А потім Адріан.
Вона машинально торкнулася грудей.
Медальйон був на місці.
Астра видихнула.
— Доброго ранку.
Вона здригнулася.
Люсі сиділа на своєму ліжку й уважно дивилася на неї.
— Доброго...
— Де ти була вчора ввечері?
Астра завмерла.
— У бібліотеці.
— З Коулом?
Питання прозвучало занадто швидко.
— Так.
Люсі підняла брови.
— І що ви там робили?
— Розмовляли.
— Про що?
Астра відвела погляд.
— Про Академію.
Люсі кілька секунд мовчала.
— Тільки про Академію?
— Люсі...
— Що?
— Не хочу зараз про це говорити.
На обличчі Люсі промайнула образа.
Вона опустила очі, а потім тихо сказала:
— Звичайно.
Астра відчула знайоме відчуття провини.
— Це не те, що ти думаєш.
— А що я думаю?
— Нічого.
— От бачиш. Ти навіть не хочеш мені сказати.
Голос Люсі став холоднішим.
— Раніше ти все мені розповідала.
Астра замовкла.
Люсі різко встала й почала збирати речі.
— Можеш не пояснювати. Тепер у тебе є Коул.
Астра здивовано подивилася на неї.
— До чого тут Коул?
— Не знаю.
Люсі знизала плечима.
— Просто останнім часом ти дуже змінилася.
— Я не змінилася.
— Змінилася.
Вона взяла гребінець і почала розчісувати волосся.
— Тільки не забудь, хто був поруч із тобою до того, як ти потрапила сюди.
Астра відчула, як усередині щось неприємно стиснулося.
Вона знала цей тон.
Не гнів.
Не справжня сварка.
Щось інше.
Наче Люсі нагадувала їй про борг.
— Я не забула, — тихо відповіла Астра.
Люсі подивилася на неї через дзеркало.
На мить її погляд став м'яким.
А потім знову холодним.
— Добре.
Вона взяла сумку.
— Тоді ходімо. Не хочу запізнитися.
Астра залишилася сидіти ще кілька секунд.
Вона любила Люсі.
Дуже.
Але вперше за довгий час їй здалося, що між ними з'явилася маленька тріщина.
І вона не знала, наскільки глибокою та стане.
Перший урок почався після сніданку.
Це було заняття з практичного контролю магії.
У великій залі вздовж стін стояли десятки кристалів.
Люсі без проблем створила над долонею маленьку сферу води.
Леонард запалив полум'я, яке з кожною секундою ставало яскравішим.
Еліанна змусила тонкий шар льоду вкритись візерунками.
Кайрен...
— Кайрен! Зупинися!
Порив вітру зніс три аркуші зі столу викладача.
Хтось засміявся.
Кайрен винувато усміхнувся.
— Я майже контролював.
— Саме слово «майже» мене й лякає.
У класі пролунало кілька тихих смішків.
Потім викладач подивився на Астру.
— Твоя черга.
У залі стало тихіше.
Астра підійшла до кристала.
Вона поклала долоню на холодну поверхню.
Нічого.
— Спробуй відчути свою стихію.
Астра заплющила очі.
Нічого.
Вона вдихнула.
І раптом кристал засвітився.
Не синім.
Не червоним.
Не зеленим.
Срібним.
По його поверхні побігли тонкі тріщини.
У повітрі з'явилися крихітні срібні частинки.
Вони кружляли навколо Астри, наче пил у сонячному промінні.
Астра відкрила очі.
А в цей момент десь у верхніх поверхах Академії Адріан різко підняв голову.
Він відчув магічний імпульс.
Аргентум прошепотів:
— Знову.
Адріан підійшов до вікна.
— Вона.
Після заняття Астра вийшла з аудиторії останньою.
І майже одразу побачила Коула.
Він стояв біля колони.
— Ти мене чекав?
— Можливо.
Астра усміхнулася.
— Дуже конкретно.
— Я намагаюся.
Він подивився на неї уважніше.
— Ти добре спала?
— Не дуже.
— Через медальйон?
Астра різко подивилася на нього.
— Ти ж казав, що ніхто не повинен знати про нього.
— Я сказав, що не варто показувати його нікому. Це різні речі.
— Ти завжди так викручуєшся?
— Коли потрібно — так.
Астра хотіла відповісти, але Коул раптом посерйознішав.
— Астро, якщо сьогодні вночі ти знову почуєш голос...
— Я не відповім.
— Добре.
— Ти вже це казав.
— А ти вже одного разу не послухалася.
Астра скривилася.
— Я не знала, що роблю.
— Саме тому я й хвилююся.
Вона здивовано подивилася на нього.
Коул ніби сам не очікував від себе цих слів.
— Ти хвилюєшся за мене?
— Не перебільшуй.
— А звучало саме так.
Він усміхнувся.
— Можливо, трохи.
Астра теж усміхнулася.
На кілька секунд між ними стало легко.
Без таємниць.
Без страху.
Без Адріана.
Просто вони стояли посеред коридору Академії, як двоє звичайних студентів.
Але ця мить швидко минула.
Коул поглянув у бік сходів.
— Тобі краще повернутися до кімнати.
— Ти мене випроваджуєш?
— Рятую від самої себе.
— Я небезпечна?
— Після вчорашнього? Дуже.
Астра тихо засміялася.
— Добре. Я піду.
Вона вже зробила кілька кроків, коли Коул покликав:
— Астро.
Вона обернулася.
Коул дивився на неї трохи довше, ніж було потрібно.
— Що?
— Нічого.
Він ледь усміхнувся.
— Просто... бережи себе.
— І ти.
Астра рушила далі.
Коул залишився стояти посеред коридору й дивився їй услід.
Лише коли вона зникла за поворотом, його усмішка зникла.
Він перевів погляд на вікно.
За склом темніла Академія.
І десь далеко, у найстарішій її частині, на мить спалахнуло срібне світло.
Коул тихо прошепотів:
— Тільки б не сьогодні...
Астра повернулася до кімнати.