АдЕкВаТ!

… я зрадив своє тіло, свої очі, але нікому не віддам його…

Андрій Кузьменко

5.7.6.

… ніж, тарілку, горня, ложку, виделку, аптечку, туалетний папір, коцик, тепле і на зміну взуття, компас, ароматичні палички, приправи, чай, консерви, крупи, вино, жуйки, печенька, зарядити телефон. … … … … … … загалом нічого не змінилось!?! … люди залишаються все тими ж таки тваринами і лишень намагаються вигадати та все частіше всього на всього пригадати вже забуті виправдання для самих себе і решти собі подібних, які доводили б ексклюзивність роду людського та досягнутої шляхом прогресу еволюційної що раз то досконалішої буденності…

… смішно … до сліз смішно та відганяючи геть ці посмішки, невтішні думки, зібравши вище зазначені речі, цілеспрямовано крокую, час від часу звіряючись з компасом та годинником, щоб переконатись у правильності власного блукання…

… … … вже тут, на місці. Усе, що було взято з собою ляпнулось пустим клаптем по ближче до дерева, а моя тілесна оболонка розіп’ялась на травянім килимі у панівнім просторі напівтіней. … лежу, дивлюся і розумію, … що таки, блін, хмарки. Хмарки це так круто, вони спонукають мозок вмикати свої занедбані закапелки і у далеких вершках водяної пари бачити казна що. … ще трішки, ось-ось … і … - передозування = мозок наче б то повністю звільнений від думок, час сповільнив хід а світ довкола немов перевернувся з ніг на голову, а очі, просто не хочуть бачити нічого іншого, окрім химерних небесних криголамів на ймення хмарки…

До стану повного блаженства, або ж псевдо нірвани залишались лічені клапті часу, як раптом щось почало тиснути мене в хребет немов би намагаючись мене підняти. Різко піднявшись на ноги і відстрибнувши трішки у бік, мені пощастило бути свідком при вигулькуванні кротячої земляної гірки, яка зросла враз. Чорнявий землекоп висунув свою мордочку, але нічого не побачивши гулькнув назад у підземні нетрі. Мені ж вже мабуть було досить хмаринко терапії, ще земляний горбико-масаж від підземного жителя і все реабілітація мала б пройти на ура. Та проклятущий осад минулого огидними крихтами хлорки все спливав і спливав до гори. …

5.7.6.(14VL)

Минуло більше ніж 2880 хвилин (дві доби) після розтанення першого снігу, але зникла білизна по собі принесла замість бажаного недовготривалого листопадового тепла, справжню морозяно-скрипучу всюди сущу зиму. … і як би не холод, то навряд би хто сказав, що все довкола не дихає осінню, та все ж судинки що по вирячувались на опалих і тих що ще бовтаються від подиху вітру листочків, блискучістю інею та чисто біле від мінусової температури та високої вологості повітря, все ж давали тверде усвідомлення, що без теплих капців, светра та штанів з підігрівом не має чого випльовуватись.

… а в мене сьогодні свято, і через два дні ще одне J Дякую, д я к у ю, любі друзі за щирі привітання!!! … сьогодні я розмінюю свій третій десяток, а інше грядуще свято, це восьма річниця мого існування за межами, на волі, існування та перебування будь де… По думати лишень, ще якихось два роки і я буду гордим власником та носієм десятилітнього стажу безпритульного… То ж у мене нині багато справ: приготувати святкову вечерю і покликати на бенкет вірних друзів-розбишак …

… вокзальне табло, що над вхідними дверми по переміно з різницею у чітко визначену кількість секунд показувало: дату нинішнього дня, - 14 (в тіні), та час; останнє значення чітко показало чотири цифри, які попарно повторювались – 20:20. Сюди я приплентався, щоб виголосити усне запрошення на власне свято останнім зі списку запрошених. Тому отримавши їхню згоду та привітання (поки що без подарунків) не квапливим кроком тупотів туди, де людиною вечора сьогодні пощастило бути мені. Саме встигаю прийти і почати приготування гарячої страви, з якої о дев’ятій вечора все і почнеться. … 

…свіжа темрява пронизала вечір і до ,,клюбу“ шпацерував я у піднесеному, як і годиться, святковому настрої. Хапаючи раз у раз підозрілі та зневажливі погляди стомлених рутинністю власного життя перехожих, які всією своєю масою намагались показати світові, що такі як я для них ніхто, най нижча каста, утопічний рід, а насправді, це все, що сказане вище ніщо інше, як щільна броня-луска-захист від банального розуміння, того, що у них немає тої волі, що маємо ми. Вони загнані у рамки, оточені потребами, обов’язками та бажаннями. Не те, що ми вільні птахи…

Звісно ж не усі люди шаблонні. Не усі погрузли у нудьгу та сповідують релігію збагачення матеріального. Є, ще поки є… , трапляються по декуди і ті, які основним пріоритетом мають духовне здоров’я та самовдосконалення, віддаючи матеріальному маленьку шухлядку, вимушено виділену даним суспільством.

… поворот праворуч в бік переходу через залізну дорогу і три хвилини ходу до ,,концерт-холу”, колишнього приміщення заводу варення, у колишньому виставковому залі якого сьогодні святкуватимемо мої 30.

,,… такі, як цукор: вона і вона… .“ – пригадались рядки з пісні Скрябіна при зустрічі поглядом двох дівиць років по чотирнадцять. Точно так, як і в вище зазначеній композиції, то були дві свіжі, світлі, натхненні і закохані одна в одну і в життя молодиці. Їхня щирість і наївність, як чума чи холера гігантськими кроками миттю розповсюджувалась скрізь, тішачи і заряджаючи своєю наявністю одних та викликаючи гнів і роздратування у інших, бо ж їхня поведінка не вписувалась у стабільні рамки моралі та етики. … хм, так добре коли люди щасливі. І на правду не має різниці, що собою являє чи уособлює щастя, це просто немає значення, за однієї єдиної умови, якщо за для нього не паскудиться життя, чи здоров’я інших.