Глава 20

Форса привела братів до річки, щоб поговорити. Сьогодні вода також випромінювало світло, як і її мешканці під сяйвом зірок, але не таке сильне, як у повний місяць. Коріння заглиблювалось у холодну воду, а бакитні нитки тяглися у зворотньому напрямку до стовбурів й далі, до кожного листочка. Хлопці зачаровано спостерігали за казковим явищем. Цілюща волога нагадувала кров, що текла в середині кожної живої істоти.

– Це неймовірно! – голосно сказав Мадже.

– Я подумала так само, коли побачила вперше. – посміхнулася дівчина.

– Форса, ти ж не просто так нас відвела подалі від людей, чи не так? – роздратовано сказав Зіон.

– Як-Хаф пішов. Кілька днів тому. – вірішвши не зволікати сказала дівчина. – Ти це хотів почути, Зіон?

– Чому? – засмутився Мадже.

– Мені здається, він боявся не впоратись із своєю силою. Занадто багато людей. Йому важко.

– Фоса, йому не важко, він просто як завжди безвідповідальний. – Хмикнув Зіон.

– Ти не знаєш, що з ним сталося, тому тобі краще помовчати. Що з тобою не так?

– Сестро, це ти краще скажи. Що з вами усіма? Ви ігноруєте тот факт, що я наступник батька. Командуєте, даєте поручення, хоча не маєте на це права!

– Зіон, припини. – вступився за Форсу Мадже.

– Чому? У будь-якому випадку, батька більше немає і я, як старша дитина, наслідую титул ватажка.

– І ватажком чого ти зібрався стати? – втомлено зітхнула Форса.

– Фірре, Тейр, Сва-Сед і інші землі, які належать мені. Все просто.

– Тут немає твоїх земель, Зіон. Крім того, батько все ще може бути живим. Й нам потрібно придумати, як допомогти йому та всім людям Сва-Сед.

– Форса, якби він був живим, то стояв би зараз тут, поруч із нами. 

– Як-Хаф вірно вчинив, що пішов, – дивлячись у очі старшого брата, сказала дівчина. – Якби він був тут, то ми були б мертві.

– Яка в нього сила?

– Ось, коли він повернеться, тоді й запитаєш, – Форса хотіла вже піти, але озирнулася. - Зіон, навіть не пробуй робити щось у мене за спиною. Я прослідкую за тим, щоб все залишилося таким, як є. А якщо тобі тут щось не подобається, то ти завжди можеш піти.

– Розберуся без твоїх порад.

Залишивши братів на березі, Форса вирушила у бік Фірре. Єдине, як вона могла зараз вчинити, це попередити Мана та Саті про наміри Зіона. Багато, хто міг її звинуватити у зраді, але дівчина вважала, що це не так. Зіон змінився, став іншим. Побачивши силу Форси, від відчув заздрість. Хоча його дар був великим, йому явно здавалося цього замало. Як Зіон відреагує на здібності Як-Хафа та Амри, яка вміла лікувати своїм дотиком? Та навіть не зважаючи на все це, проблема була в самому стані брата. Він був роздратованим, майже на межі. Це нагадувало дівчині нестабільність батька. 

Саті уважно дивився на Форсу. Ман слухав кожне промовлене слово. Чоловік був незадоволений тим, що почув. Щоб це зрозуміти, було достатньо просто подивитись на нього.

– Ви відчували цю загрозу? – в кінці запитала Форса. Промовивши цю фразу, дівчина відчула гіркоту у роті. Можливо, їй все ж не варто було сюди приходити й говорити це, але інакше вона не могла. Ман чудово виконував свої обов’язки і їй не хотілося, щоб його кимось замінили. Хоча її старший брат і був прямим спадкоємцем, ось тільки це було на Уна-Ре. Тут все було інакше. Обставини диктували свої правила, а правил не було. Минулих законів не було, не було укріплених міст, нічого, до чого вони звикли. Залишилися тільки вони й новий світ. Найважливіше зараз довірити керування тому, хто вже давно показував себе, як досвідчений та відданий лідер. Зіон не міг похвалитися цим. Він був молодий й надто запальний, чого раніше Форса за ним не помічала.

– Не можу сказати точно, але зараз я відчуваю занесені мечі над нашими головами.

– Зараз важливо, що Мадже не підтримує його. Зіон повністю один. – Форса відчула, як її серце починає розриватися на частини, а останні слова особливо важко далися дівчині.

– Ти вірно зробила, що прийшла сюди, – сказав Саті. – Я спробую допомогти усім, чим зможу. Впевнений, ми разом впораємось. Ти казала, Мадже бачить видіння?

– Так, я розумію, чого ти хочеш. Думаю, він не відмовиться.

– Після того, як з’явилися ці здібності, я боявся, що буду вимушений скласти план по стримуванню, – Ман важко зітхнув й відвернувся до вікна. – Занадто довго все було спокійно.

Кессі сиділа поруч із подругою, яка все ще не могла піднятися з ліжка. Ірма вже прийшла до тями й потроху почала розмовляти. Кістки швидко зросталися, внутрішні органи відновлювались.

У двері тихо постукали й зайшла літня жінка. Сиве волосся було заплетене у дів коси. Як і на всіх людях, які не мали відношення до воїнів, вона була вдягнена у довгу сукню в підлогу.

– Час прийшов, Кессі, – тихим голосом сказала вона. – Якщо хочеш, можеш пройтися.

– Дякую, Амро, але я залишусь.

– Добре.

Амра присіла на край ліжка й уважно оглянула дівчину. Зміни були неймовірні, вона легко дихала, без хрипів. Синці майже зішли, а тіло, нарешті, змогло розслабитись. Коли Форса принесла Ірму, та знаходилась у якомусь викривленому не природному положенні. Кістки рук та ніг були роздроблені, потоки крові, синці наводили жах. Мало хто міг дивитися на неї без сліз.

Жінка поклала праву руку на лоб Ірми, а ліву на її груди. Прозорі хвилі випромінюватись з її рук й кружляли навколо всього тіла дівчини. Вони трохи блищали, віддалено нагадуючи блискітки у воді. Енергія вбиралася у кожну клітинку тіла. Молекули кисню, змінюючись, кружляли у танці, а Амра спрямовувала їх туди, куди потрібно. Через кілька хвилин дівчина змогла відкрити очі.

– Спекотно, – сказала вона, подивилася на Амру й посміхнулася. – Це ви.

– Так, мила. Ще кілька хвилин потерпи, будь ласка, – Кессі піднесла подрузі води, та трохи ковтнула й жінка продовжила лікування. – Ось і все на сьогодні. Спробуй поворушити, будь ласка, рукою.

Ірма повільно почала рухати пальцями, а потім підняла руку. Кессі засяяла від щастя.