Глава 18

Форса насолоджувалась вечірнім спокоєм та легкою прохолодою. Дівчина зав’язала волосся у тугий хвіст й почистила свій одяг. Вона швидко відновилася після пустелі, а обличчя вже не було обвітреним, як і кисті рук. Саті йшов поруч з нею, трохи нервуючи.

Мешканці Фірре все ще займалися своїми справами навколо корабля. Тепер, коли вже не потрібно було приховувати прояви своїх сил, кілька людей насичували своєю енергією сади та городи. Рослини росли швидше, що допомагало відновити запаси їжі у дуже короткі строки. Чоловік відновлював землю, а жінка прискорювала зростання рослин.

– Неймовірне видовище, – зауважила Форса, вказуючи на пару, що працювала.

– Згоден. Коли ми виявили ці здібності, це вирішило питання провізії. Бергоніани, коли побачили це, вирішили, що ми боги, – посміхнувся хлопець. – Але мій батько був проти, щоб ми вводили їх в оману.

– Це правильна позиція.

– На раді між місцевими та Фірре було прийнято рішення, що ми будемо допомагати їм з врожаєм, якщо сезон буде невдалим. Ти б бачила їх вдячні обличчя. Ми мусимо допомагати всім, кому зможемо.

– Тому ви прийняли мою сім’ю? – спробувала ненароком запитати Форса.

– Не тільки. Батько передчуває дещо, що несеться, наче буря. Чим більше буде захисників, тим вище шанс нашого виживання. Як би мирно ми не намагалися жити, завжди буде хтось, хто захоче змінити це.

– Твій батько натякав щось, але не наважився поговорити зі мною. Впевнена, моя родина буде рада допомогти вам. Ми хочемо стати частиною Фірре.

– Ви вже частина Фірре, – повільно промовив Саті. Форса посміхнулася на ці слова.

Вони підійшли до річки, яка світилася під темніючим небом. Дівчина присіла на березі. Саті стояв кілька хвилин, не наважуючись приєднатися до неї, та потім все ж зробив це. Сидячи біля води, вони мовчали. Не було потреби говорити щось й це тішило обох. Форса вперше за багато часу не знала, що сказати, а Саті просто не міг цього зробити.

Час летів так швидко, що хлопець та дівчина не помітили, як залишилися тільки удвох. Зірки яскраво сяяли на чорному небі, а вода все так само світилася. Чорний ліс за рікою здавався неживим й недослідженим. Синій колір, який випромінювала вода під місяцем цієї планети, цікаво взаємодіяла з деревами. Зелений кучерявий мох підсвітлював коріння, по яким, наче по венам, неслися довгі сині нитки до самих пухнастих крон.

– Я не бачила у минулі дні подібного, – сказала дівчина, порушуючи тишу. – Вся справа у місяці?

– Так. Коли я вперше це побачив, був вражений красою цього місця. – Саті посміхнувся. 

– Можу запитати тебе?

– Звісно!

– Чим ти займався на Уна-Ре?

– Я вивчав біологію, фізику, астрономію. В цьому році мав приймати участь у турнірі, хоча мені цього не дуже хотілося. Мріяв відправитись у космос на пошуки нового життя. А коли батько погодився на це, я був безмежно радий! – засміявся хлопець. – Моя сестра, Ліра, мала змінити батька у майбутньому і я легко міг обирати будь-яку справу для себе.

– А де зараз Ліра? – насторожилась Форса.

– Ми з батьком не знаємо. Разом із матір’ю вона вирушила у невеличку подорож до західних земель. Вони у останньому повідомлені сказали, що вже на кораблі Аюр, але, як ти знаєш, він зник після зльоту. Батько й досі не оговтався. Пробач, я не мав ділитися з тобою цим, принаймні, не сьогодні. Вибач, якщо поставив тебе у незручне становище.

– Саті, не потрібно вибачатися, я ж сама запитала, – розгубилася дівчина. – Може трохи пройдемось?

– Так, було б чудово, – засмучено відповів він.

Повільним кроком вони пішли вздовж течії, все далі відходячи від Фірре. Форса поглядала з-під вій на хлопця, але той був все таким же пригніченим. Не знаючи, як повернути йому гарний настрій, дівчина взяла його за руку.

Кілька днів пройшли непомітно для Форси. Кожного вечора вона гуляла з Саті, а вдень допомагата мешканцям Фірре. В її обов’язки входило навчання володінню зброєю, що було для нею легкою справою. Дівчина займалась цим і на Уна-Ре. На ці тренування приходило багато народу. Багато хто хотів просто подивитись на її майстерність. Як виявилось, серед людей Фірре було не так багато тих, хто міг впевнено тримати мечі у руках. Більша частина врятованих були вчені й мандрівники. Дітей врятувалося так само не багато, як і на Сва-Сед. Ці п’ятеро чудово прийняли у свою кампанію Тейлу, Аррі та Гара. Дівчинка не могла дочекатися, коли почне навчатися у Форси, але зараз головною її турботою був її дар. Тейлі важко давався контроль. Часто вона не могла сконцентрувати погляд й все розпливалося перед очима. Саті підтримував Тейлу й намагався допомогти освоїти силу. Потроху у неї стало виходити, що дуже тішило хлопця. Саті вважав, що у Тейли складнощі через пережите.

З поселення бергоніан, яка знаходилась одразу за чорним лісом, разом з батьками приходили і їх діти. За ці дні Форса звикла бачити цих створінь серед мешканців Уна-Ре й, навіть, потроху почала вивчати їх мову. Ті, в свою чергу, вивчили кілька слів на їх мові, але з великими труднощами.

Діти бергоніан, на відміну від дорослих, швидко освоїлися, як і діти Фірре. Вже через кілька днів вони розуміли один одного. Їх щасливі обличчя й веселощі в очах, давало зрозуміти Форсі, та й всім, хто за ними спостерігав, мир між двома расами можливий. Залишилося тільки порозумітися між собою. Дівчину хвилювало, що Кі-Но, як і раніше, не вийшов на зв’язок. Їй здавалося, передчуття Мана пов’язано саме з ним.

В один з вечорів, коли Форса й Саті знову гуляли разом, вже не соромлячись тримаючись за руки, браслет дівчини засвітився. Не роздумуючи, вона прийняла виклик. Занепокоєне обличчя Мадже, бліде та втомлене, з’явилося перед нею.

– Мадже! – злякалась дівчина, – Що сталося?

– Ірма поранена. Ми зробили ноші і йдемо до вас. Зіон… – почав брат, але передумав та замовчав. – Ми будемо намагатися добратися до вас якнайшвидше. Коли ми прийдемо, їй потрібна буде допомога.