Глава 16

Дрібний сніг, який йшов всю ніч, вкрив все, аж до чорного лісу. Те, що дерева так і залишилися недоторканими, викликало питання, на які, поки що, не було відповідей. Контраст між чорним та білим різав око, не враховуючи блиску самого снігу.

Ула вийшла на вулицю й потягнулася. На подив, ніколи раніше вона так добре не спала. Ліжка були зручними та м’якими, а в будинку було тепло та затишно. Її меч був готовий й дівчина вже не могла дочекатися, коли вони вирушать у путь. Зіон також прокинувся, але підходити до нього бажання у неї не було. Тому, пройшовши повз, вона набрала собі води й повернулася у теплий дім.

Ісан спостерігав з вікна, як вона пройшла повз Зіона, не заговоривши з ним, що викликало сильне полегшення. Хлопець також хотів залишитися, але не хотів робити цього без Ули. За цей короткий час в дорозі, вони змогли стати друзями. На Уна-Ре у нього не було навіть близький знайомих, не кажучи вже про друзів. Він спілкувався з деякими людьми, але далі звичайних вітань й коротких розмов, справи не йшли. Ісан  намагався багато жартувати, хоча це не завжди у нього виходило. Одного разу він подумав, що, можливо, якщо всі вважатимуть його веселуном, то до нього потягнуться люди. Так він став тим, хто жартує невпопад. Хлопець був радий дружбі, але сум накривав його, коли він розумів, що тільки кінець світу допоміг його перестати бути самотнім.

Лаір не міг спати, хоча й намагався. Він не знав, чим ще себе зайняти, тому робив те, що могло хоча б трохи заспокоїти перед дорогою. Він точив свої кинджали, поглядаючи на інших. Вони пробуджувались від тривожного сну, вдягалися й збирали свої малочисельні речі. Ще не так давно Лаір готувався до турнірів, які так сильно любили на Уна-Ре. Величезний стадіон з критим прозорим куполом й зелена трава, яка була ідеально підстрижена. Місцями стояли перепони та пастки, які на тренуваннях вони вчилися уникати й обходити. Все це знаходилось в столиці західних земель Ержані. Прекрасне світле місто, сповнене чудових людей й майстрів меча. За всі турнірні роки Лаір не зустрічав такого сильного супротивника, як Торо, сина правителя дому Се-Ен. Хлопець був молодий, але приймав участь майже у всіх дисциплінах. При батьку він посміхався й виглядав щасливим, але варто йому було залишитись наодинці із своїми думками, на його обличчі з’являвся тінь глибокої печалі. Цікаво, наскільки сильно діти можуть відрізнятися від своїх батьків. Кі-Но був кремезний, високий чоловік з густим чорним волоссям, заплетене у велику кількість колосків, й грубими рисами обличчя. Торо був трохи нижчим, але все в його зовнішності й погляді  казало про неможливість будь-який кровних зв’язків. Та подивившись у їх однакові фіолетові очі, одразу ставало все зрозумілим. Зовнішність хлопець унаслідував від своєї покійної матері, як і її характер, а ознаку відмінності дому Се-Ен від батька.

Син Лаіра також не був на нього схожим, але їх різниця була тільки всередині. Хлопчик був дуже вразливим й спокійним, а Лаір завжди вирізнявся бойовим характером.

Коли унарійці прибули сюди, на планету Іс, яку бергоніани називають Адаір, вони вимушені були змінитися. Як виявилось, зміни стали більш серйозні, ніж розраховував чоловік. Ті, хто раніше навіть подумати не могли про те, щоб взяти зброю в руки, такі як Кессі або Ірма, взяли його. Ще з’явилися сили, які важко було не тільки зрозуміти, але як виявилось, контролювати. Тому, після всього, що сталося, він не хотів чути суперечки, проявляти співчуття до Зіона й думати про його біль та втрати , бо в Лаіра були власні.

Всі встигли змінитися за кілька минулих тижнів. Багато, хто змінив свою думку й пріоритети. Принаймні всі, крім Зіона. Через нього Лаір шкодував, що пішов у цю розвідку. Спочатку, здавалося, що це чудова ідея, але зараз, коли доля його сім’ї невідома, він вже думав зовсім інакше. Коли чоловік дізнавався про всі деталі у Мадже, той майже нічого не зміг йому сказати про тих, хто вижив. Уна так і не повернулась після вчорашньої розмови, а де її шукати він не знав. Половину ночі чоловік вештався під пильним наглядом двох Ду-Ха місцевістю, але дівчини ніде не було. Важкість не відпускала, біль посилювався, не було бажання слухати ці суперечки, які починав їх лідер. Хоча, він точно не був ним, як би не намагався. Тому Лаір вже не міг дочекатися, коли всі, нарешті, зберуться й підуть до Фірре.

Форса розповіла, що в кожному з них спить якась сила. Лаіру було цікаво дізнатися про це більш детально. За кілька днів він почув, що Мадже володіє силою передчуття й направлення, Зіон міг створювати ілюзії. Якщо одного дня чоловік відчує у собі пробудження дару, то буде використовувати його із розумом та на благо.

–– Усім, доброго ранку! –– голосно сказав Мадже. –– Сьогодні всі, хто йдуть, зберіть свої речі. Нам дадуть провізію й воду. Спробуйте взяти по-більше води.

–– А де Уна, вона не повернулася ночувати? –– запитала Ула.

–– Вона пішла, але, думаю, обов’язково прийде попрощатися з нами, –– відповів хлопець. –– Ісан, перевір, будь ласка, щоб всі були готові. Лаір, впевнись, що всі мають зброю. Через півгодини ми маємо зустрітись із Нгарою.

–– Так, Мадже, –– відповів Лаір й піднявся з невеликого крісла. Молодший син Кіона викликав у чоловіка набагато більше поваги, ніж старший. Він був спокійний й розсудливий, здраво мислив й намагався робити все, виходячи з обставин. Мадже кілька разів, завдяки своїй силі, зміг попередити їх про небезпеку. На жаль, вони не слухали його. Тепер все буде інакше, Лаір не сумнівався.

Зіон мовчки зайшов у будинок й побачив, що всі без його вказівки збираються. Сівши за стіл, він приєднався до швидкого сніданку й, не промовляючи жодного слова, почав складати свої речі. У нього не було бажання говорити про щось ще, бо він знав, скоро всі зрозуміють, що без нього вони ніхто. Тільки його вчили правити, навчали з самого народження. Жоден не може бути підготовлений краще, за нього.