Глава 15

Відчуття бігу було настільки неймовірним, що неможливо було передати ці емоції. Це нагадувало потоки енергії всередині, які насичували, живили! Вирішивши не стримувати його, Форса прийняла це в собі. У цю ж мить, очі дівчини засвітилися жовтим світлом. Вдихаючи сухе пустельне повітря, вона не помітила, як її волосся заблищало, як кристали Гострих скель. Його колір почав змінюватись й вже через секунду воно стало мідного коліру. Блиск оточував її з ніг до голови. Якби у цю мить її побачили мешканці планети Іс, то вирішили, що вона богиня, що спустилася до них.

Мідне волосся розвивалося по вітру, а вона все швидше й швидше рухалась вперед. Відчуваючи небувалу енергію, яку неможливо було більше стримувати, дівчина стрибнула вперед з усієї сили, що томилася в ній. Піднявшись у саму височинь, Форса зависла у повітрі. Наче плаваючи, вона розвела руки в сторони й побачила те, що відбувалося з нею. Легке збентеження, потім усвідомлення й, нарешті, посмішка засяяла на її обличчі.

Як-Хаф мав рацію, все змінилося. Дівчина відчувала силу, могутність, яку неможливо було передати жодними словами. Застигнувши на місці, вона спрямувала погляд у той бік, де мали бути Як-Хаф, Саті та діти. Не побачив їх вдалині, Форса почала граційно рухатись вперед. Ніякого страху висоти, тільки ейфорія. Сама думка, що їй дісталося дещо подібне, змушувало відчувати тремтіння. Світло, яке виходило з неї було теплим, як сонячне. Ось, тільки це не звичайне світло, а справжня енергія! Вона текла  венами й переповнювала її через край.

Дівчина спочатку рухалась повільно, але поступово прискорювалась. Вже через двадцять хвилин, вдалині, вона побачила тих, кого шукала.

Саті та Як-Хаф не помічали її серед хмах, тому, вирішивши не захоплювати їх зненацька, дівчина швидко опустилася за один з багатьох курганів поблизу від них. Її волосся так і залишилося піщаного кольору, а енергія, за бажанням Форси, зникла всередині неї.

Вже не так швидко, вона йшла вперед назустріч до тих, кого хотіла захистити будь-якою ціною. Швидкоплинний страх вразив її, але одразу зник. Дівчина піднялась наверх кургану й посміхнулася Як-Хафу та Саті. Хлопці відповіли їй ти самим, а діти, щасливі її поверненню, підбігли до Форси та обійняли дівчину.

– Я відчував! Я знав, що не помилився! – радісно заговорив брат. – Як тобі вдалося так швидко нас знайти?

– Я ж дуже швидка, хіба ти забув? – посміхнулася Форса. – Діти, як ви?

– Втомилися й хочемо їсти, – трохи понуро відповів Аррі.

– Скоро ви будете вдома, йдемо. Залишилося ще зовсім трохи, – вона задумалась, а потім додала. – Хоча вважаю, я можу допомогти в одному питанні. Я принесла провізію!

– Юху! – зраділи діти.

Саті мовчки дивився на Форсу. Її волосся змінило колір й світилося, як піски пустелі вдень. Дівчина була прекрасна й, наче, випромінювала силу, це було неймовірно!

– Форса, а що з твоїм волоссям? – не стримався хлопець.

– О! Це сталося зі мною по дорозі до вас. Дещо прокинулося в мені. Вірніше, я відчула це всередині й… – Форса задумалася, добираючи вірне слово, – Я прийняла це.

– Це? – посміхнувся брат. Райдужна оболонка ока, ще нещодавно шоколадного відтінку, засвітилася сонячним світлом. Від її шкіри почало виходити таке ж сяйво, а волосся злегка заворушилося. Трохи підвівши руки, вона повільно піднялася над землею. Діти завмерли, спостерігаючи на нею. З долоней Форси почали вилітати ті самі світлячки, вони повільно кружляли спочатку біля дівчини, а потім полетіли у бік дітей. Світло від Форси посилювалось, а вогники почали збільшуватись, перетворюючись на маленькі подоби сонця. Коли повітря навколо них почало нагріватися, дівчина відкинула руки назад й енергія плавно розсіялась. Форса розслабилася й знову опинилася на землі.

– Це неймовірно! – голосно закричали хлопчики й підбігли до неї. Вони сміялися й задавали велику кількість питань, а вона намагалася відповісти.

– Виходить, потрібно прийняти те, що всередині. Це цікаво, – Як-Хаф замислився. Скільки днів він вже стримує бурю всередині? Важко було сказати. Іноді виходило від неї відволіктися, але це було вкрай рідко. Хоч Форса змогла впоратись із своєю метаморфозою, важко було сказати, чи здатен він на таке. Дівчина виглядала по-іншому, відчувалася по-іншому. До прийняття вона не могла робити те, що показала. Виходить, якщо Як-Хаф зможе впоратися з собою, тоді він зможе повністю оволодіти своїм даром. Якщо ж він не впорається, то стане таким, як батько. Тільки як можна прийняти те, що він відчував? Було важко зрозуміти.

– З тобою все добре? – запитала Форса брата.

– Так, просто втомився. – Як-Хаф спробував посміхнутися.

– Ти виглядаєш розгубленим.

– Ні, тобто, так. Краще потім, згода?

– Добре, як скажеш. У будь-якому випадку, не забував, я поруч і зроблю все, щоб допомогти тобі.

– Ти, як завжди, знаєш, що мені хочеться почути, – Як-Хаф подивився сестрі в очі, – Дякую.

Діти швидко їли все, що попадало їм під руку, насолоджуючись кожним шматочком. Як-Хаф та Саті трохи перекусили й, коли всі були готові, вони змогли вирушити вперед.

Ніч здавалася спокійною й настільки тихою, що було неможливо розчути жодного звуку, навіть, якщо сильно захотіти. Тільки нікого це зараз не хвилювало, бо волосся Форси променилось теплим світлом. Дивне видовище притягувало погляди, а Як-Хаф хмурився, бо почуття, які відчували всі навколо, крім сестри, викликали сильну напругу всередині нього. Йому здавалося, що він переповнена чаша, в яку все ще ллють воду.

На другий день, коли сонце вже сідало до небосхилу, а зірки повільно з’являлися на небі, Як-Хаф вже ледь стримував те, що накопичилося за ці дні в середині нього. Він ледь тримав себе в руках, щоб не зірватися у будь-який момент. Форса поглядала на брата, який йшов повільніше, ніж зазвичай, й відставав все більше. Її турбував награний спокій брата. Кілька разів Форса намагалася заговорити з ним, але Як-Хаф тільки посміхався й говорив, що все в порядку.