Глава 13

Кіон сидів у кріслі на містку керування. Мовчазна Марра стояла біля стіни, наче без ознак життя. Не реагуючи ні на що навколо себе, жінка закрила очі. Кіон розмірковував, що з ним відбулося. Всього кілька днів стали вічністю. Чоловік відчував, що над ним провели всі можливі тортури, жорстокість яких не мала меж.

Невідове знущалося над ним, зробило з нього вбивцю. Це змушувало страждати, але він намагався тримати своє горе глибоко всередині себе. Зараз нічого іншого йому не залишалося. Розум Кіона все ще був під його контролем, але це потребувало великої кількості зусиль та жертв. Почвара билася всередині й від кожного удару чоловік втрачав свої спогади. Миті його довгого життя танули й зникали безвісті.

Передивляючись дані, які встиг зібрати комп’ютер під час втечі з Уна-Ре, він сподівався знайти хоча б щось, що підкаже йому, як виправити самого себе.

На очах Кіона метеорити розсипалися в пил, коли стикалися з синім щитом Мадже. Цей пил просякав скрізь, обпалював легені. Костюми не змогли захистити нікого, включаючи його сім’ю. Він розумів, тут є якийсь зв’язок, але інформації було замало. Хоча, скоріш за все, Кіон втратив ті знання, які б могли пояснити те, що відбувається.

За всі шість днів, що чоловік провів на самоті, він вбив всіх, кого змінив, крім дружини. Вийти назовню було не проблемою, тому, поховавши у пісках всіх мешканців Сва-Сед, Кіон знову закрив корабель.

Бажання зв’язатися хоча б з кимось з дітей було сильним, але сором не дозволяв зробити це. При цьому страху не було. Більше він нічого не боявся, бо всі вони були далеко й Невідоме не зможе їм нашкодити. Датчики замерехтіли у темряві Сва-Сед. Швидке наближення піщаної бурі викликало тремтіння у всьому тілі.

Зосередившись на тому, що мав зробити, Кіон зайшов у налаштування Сва-Сед й почав їх змінювати. Деякі функції були налаштовані зовсім не так, як він пам’ятав. При цьому змінити їх було неможливо. Кіон, насупивши брови, намагався знайти, хто вніс зміни без його дозволу, але даних про це не було. Невідове відчуло лють від того, що відбувалося, й почало розповсюджувати навколо відчутний гнів. Чоловік зрозумів, що остаточно втрачає себе. В голові все перемішалося, а потвора рвалося назовню. Кіон у відчаю закричав у весь голос. Він намагався пригадати обличчя батька та матері, день, коли побачив Марру, обличчя своїх дітей та їх імена. Він знав, що вони є, але як виглядають Кіон більше не пам'ятав. Погляд впав на кулон. Відкривши його, чоловік побачив світлину. Відблиск давно минулих днів повернув йому сили піднятися. Дивлячись на рідні обличчя, у нього почали труситися руки. Темрява в середині нього, відчувши неймовірний спротив, відчайдушно заволала.

Кіон повернувся до роботи й знову спробував змінити налаштування. Чоловік бажав поховати Сва-Сед під пісками. Для цього потрібно було запустити одну з турбін, щоб корабель завалився на бік. Тоді, з часом, піски поховають його назавжди. Й Кіона разом із ним. Зараз, коли наближається буря, він може покласти цьому початок.

Але у нього нічого не виходило. Зміни, які були кимось виставлені, не виходило відмінити. Розуміючи до чого це приведе, Невідомий відчув лють. Створіння не хотіло бути похованим й не бажало бути замкненим. Все його нутро рвалося подалі від цього місця.

Буря наближалася все ближче й ближче, а Кіону хотілося тільки одного – щоб вона поглинула його цілком, позбавила від мук. Зупинила всі страждання котрі він міг принести новому світу.

Зібравшись, Кіон зробив єдине, на що ще був здатний. Роздивившись дані корабля, він знайшов своїх дітей. Тепер тільки їм було дозволено увійти до зорельоту. Якщо вони, звісно, одного разу побажають повернутися. Те, що зараз почнеться, приведе до змін, які вплинуть на все навколо корабля.

– Кохана, – звернувся він до Марри, але вона навіть не відкрила очі, – Сподіваюсь, я ще здатний хоча б на щось.

Сильний вітер піднімав пісок у повітря, а небо закрила темрява. Гроза павутинням розривала небо, коли включилося поглинання. Червоний спалах пронизував повітря й почав рухатись спіраллю по всьому радіусу, прихованого у темряві неба. Чоловік дивився в ілюмінатор за тим, що відбувалося, від чого серце його забилося швидше. Марра відкрила очі й підійшла до чоловіка. Кіон взяв жінку за крижану руку й подивився у її червоні очі. Від кохання всього його життя нічого не лишилося, як і від нього самого.

– Запас енергії двадцять процентів і зростає, ватажок Кіон. – повідомив комп’ютер. Невідоме знову вдарило й, нарешті, змогло взяти під контроль тіло чоловіка.

– Уна, – сказала істота, не стримуючи люті. Чоловік, почувши це ім’я, згадав, що так звали одну з його доньок. Це ім’я він бачив в базі даних корабля. – Сва-Сед.

– Так, ватажок Кіон. – відповів комп’ютер.

– Я запускаю відміну поглинання. – вібруючим голосом наказав Невідомий.

– Мені шкода, ватажок Кіон, але це неможливо.

– Я використовую вищий допуск.

– Перевіряю, – голос почав перевірку, – Відміна неможлива, допуск не розповсюджується на Поглинання.

– Відкрий двері корабля, я його покидаю.

– Очікувати вашого повернення?

– Ні.

Потвора розпливлася у посмішці від щастя, бо нарешті, за всі ці довгі дні змогла повернути контроль. Звільнитися від жалюгідного спротиву Кіона, який він збудував всередині себе.

Подивившись на Марру, воно відчуло тягар. Скривившись, Створіння плюнуло у її бік й пішло до виходу, залишивши жінку саму. Те, що Кіон не вбив її, викликало тільки глузування у Невідомого.

– Ну, от і все. Скоро ти зникнеш остаточно.

– Я…Я… – намагався сказати Кіон.

– Не варто намагатися, від тебе майже нічого не лишилося, – холодно зауважила істота, – Твоя донька зробила небачене! Вона заплатить за це, як і всі твої діти. Їм пощастило, що я не знав про Поглинання, інакше розірвав би їх на місці! Потрібно було розірвати їх на шмаття!

– Хто ти такий? – закричав чоловік з глибини розуму. Розум Невідомого кинувся на залишки особистості Кіона диким звіром.