Глава 4

Планета, за якою спостерігали унарійці, які не пішли у кріосон, кружляла перед їх очима. Величезні недосліджені кілометри суші оточували такі ж невідомі океани, моря, річки й озера. Дуже чітко виділялися пустелі, густі ліси й гірські хребти. Скоріш за все, гори були вкриті снігом, пухнастим та м’яким. Місцями, Уна була впевнена, вони вкриті багатовіковими льодовиками. Цілий недосліджений світ, такий прекрасний, що неможливо відірвати погляду. Дівчина бачила його на фотознімках у бібліотеці й, навіть, змогла знайти приховані знімки місцевості. Але побачити все це вживу – зовсім інші враження. Вона годинами читала та перечитувала те, про що встигли дізнатися наукові співробітники до того, як був відданий наказ не відвідувати планету Іс. Кожна сторінка та стаття дихали неймовірним життям флори та фауни. Чому був відданий такий наказ, Уна розібратися не змогла. Хіба що, тут було дещо особисте.

Уна зробила кілька рухів рукою, які більше нагадували чародійство, ніж нову технологію. Її рукави почали стоншуватися, видовжуватись, скривати кисті рук. Змінившись, вони трансформувалися у рукавичкі, а довгий поділ сукні до самої підлоги, почав сжиматися, поки не обтягнув її ноги, як друга шкіра. На вигляд, як і у всіх інших, вона стояла у звичайному костюмі, який носили для виходу у космос. Капюшон змінився у шолом та маску.

– Не розумію, як я могла не помічати цього, – тихо сказала Форса, але достатньо голосно, щоб Уна її почула. – Чому ти мовчала про все це? Те, що ти зробила, просто неймовірне!

– Я багато чого встигла зробити, Форса. Та щось мені підказувало, що деякі речі не мають бути у всіх.

– Чому? Це могло врятувати багато життів.

– Так і ні одночасно, – Уна присіла на своє ліжко й запросила Форсу зайти до кімнати. Сестра приєдналася до неї. – Я спостерігала за нашими людьми. Деякі речі, нові технології, які давали їм ми й, особливо, східним океанічним землям, сто процентів не йшли на користь. Не дивлячись на те, що їх життя покращувалось у технічному сенсі, морально та розумово вони почали деградувати. Вони нехтували своїми обов’язками на посадах, не прагнули розвивати свій розум, а покладалися тільки на техніку. Саме тому, жоден не помітив, що із системою щось не те. Навіть ти нічого не знала, тому, що ті люди, що мали звітувати тобі про зміни, займалися своїми справами. Я ні про що не могла дізнатися до самого кінця.

– Можливо, ти маєш рацію. Але все одно, до чого тут ти? – підняла бров Форса. Уна взяла руку сестри у свою. – Чим ти займалася?

– Насправді, багатьма речами, – дівчина на мить посміхнулася, – Форса, це я передала повідомлення твоїм “вухам”, що варто слідкувати за Кі-Но.

– Але чому ти особисто мені не сказала про це?

– Ви вважали мене дитиною, а що дитина може розуміти у подібних речах? – відповіла Уна. – Саме тому я передала інформацію тобі через інших.

– Зараз, після всього, що сталося, мені здається це настільки дурним, – золотисте волосся Форси приховало її засмучене обличчя.

– Не думай зараз про це. Все це у минулому. Його змінити ми не можемо, тому варто зробити висновки й рухатись далі.

– Занадто дорого нам обійшовся цей урок, – Форса подивилась на сестру, – Ти не дитина. Мені шкода, що ми настільки сильно були зайняті своїми справами, щоб побачити це.

Сестри мовчки сиділи обійнявшись. Вони вперше за довгий час змогли розслабитись. Тишу порушила Уна.

– Я хотіла подарувати такий костюм тобі та Зіону, коли ви мали замінити батька та маму, але не склалося. Вважаю, вам би сподобався такий подарунок. Хоча Зіон дивно відреагував на нього. Мені здалося, що він незадоволений.

– По ньому сильно вдарило те, що сталося. Він скоро прийде до тями, – Форса уважно спостерігала за сестрою. Уна виглядала занадто дорослою й здавалося, що вона знає про все на світі. Можливо, так і було. На вигляд сильна й неймовірна дівчина, всередині була ніжною квіткою, що надійно ховалась за тисячою й одним замком. – А ти приготуєш такий костюм для нареченої Зіона? – засяяла Форса.

– Якщо він її знайде, то буду рада презентувати такий подарунок їм на весілля, – засміялась Уна. – Скажи, що тобі казали батьки про твоє майбутнє? Ще на Уна-Ре. Якби Зіон знайшов свою супутницю, ти б продовжила очолювати порядок?

– Мама казала, що так. Батько підтримав її в цьому.

– Мені здається, це правильне рішення. Ти створена для цього.

Час в польоті тягнувся повільно й здавалося, що пройшло набагато більше годин, хвилин, секунд, ніж насправді. Ті кораблі, що вилетіли два роки тому для дослідження далеких планет сонячної системи,  так само не виходили на зв’язок, що викликало сильне занепокоєння у Марри та Кіона. Відправивши останнє повідомлення, вони вказали в ньому, що сталося й де будуть останні, хто вижив. Це єдине, на що вони зараз були спроможні.

Жінка роздумувала, чому немає відповіді, але те, що приходило їй у голову, зовсім не давало надії. Якщо кораблі залишились без палива, як і вони, то, скоріш за все, загинуть у нескінченному космосі. Але зараз Марра не хотіла думати про погане й сподівалась, що вони зможуть знайти вихід.

Кіон стояв поруч й мовчав. Марра хотіла запитати, про що він думав, але не наважилась заговорити першою. Тишу порушив Як-Хаф.

– Час настав, – тихо сказав хлопець.

– Добре. Почнімо, – віддав наказ Кіон. – Посадка за цими координатами.

– Але ж так… – хотів заперечити Як-Хаф, але батько перебив його.

– Наказ відданий, виконуй.

– Я не буду приземлятися у пустелі, – твердо сказав син.

– Кіон, послухай його, він правий. Це може стати помилкою, – спробувала вплинути на чоловіка Марра.

– Лір, передаю керування тобі, – голос батька нагадував вібрацію. Чоловік зацепенів й направив корабель вниз по вказаним координатам.

– Батько, що ти…

– Ще хоча б слово й всі на цьому кораблі понесуть покарання через тебе, – прошипів Кіон, нахилившись до самого вуха сина.

Швидше, ніж встиг зреагувати Як-Хаф, Кіон заблокував його доступ до керування. Хлопець дивився на батька широко відкритими очима.