Глава 3

Корабель розрізав повітря, наче лезо. Його витягнута форма дозволяла швидко розганятися й долати великі відстані за лічені секунди. А коли він вийшов за межі атмосфери, нарешті настала тиша.

Баск повністю зник в безодні непроглядного диму та попелу. Чорнота неслася далі за його межі. Три паруси головних будівель Уна-Ре повільно руйнувалися під натиском дощу з метеоритів, що все ще не вщухав. Як і раніше, вони, як списи, рухалися до своєї мети й з усією накопиченою силою врізалися у повністю знищений світ.

Форса спостерігала в ілюмінатор за подіями, як і всі інші. Здавалося, що вся планета пульсує від цього нескінченного тиску. Хвиля енергії від ударів знесла залишки цивілізації, ховаючи їх під піском, щебнем та лавою. Через кілька хвилин вся планета вкрилася тріщинами, як розбите яйце. Там, де були міста, створювались великі западини. Навіть на такій великій відстані, це було чітко видно. Уна подивилась на кристал в її руці. У маленькій долоні лежав уламок того, що знищило все життя Уна-Ре. Дівчина міцно стиснула його, від чого на долоні з’явився поріз.

– Як-Хаф! – закричала мати, що стояла поруч із сином у цю мить. Хлопець не розгубився  і  разом із першим пілотом спрямував зореліт праворуч і вперед, оминаючи Уна-Ре та увертаючись від тих метеоритів, які проносились повз них. Кілька ж, все одно, врізались прямо у корпус корабля.. – Чому ми не розганяємось, що з прискорювачем?

– Він пошкоджений, – розломи планети швидко заповнювались лавою. – Мадже! – закричав Як-Хаф братові.

– Ядро не стабільне! – випередив запитання Мадже, – Тримайтеся! – передав сповіщення по всьому кораблю він.

Ядро всередині Уна-Ре запульсувало, як і стовпи, що підтримували бар’єри у містах. Не витримав напруження, через мить бесшумна вибухова хвиля накрила все навколо. Крики жаху заполонили весь простір. Спалах світла засліпив очі лише на кілька секунд й уламки розлетілися в усі боки. Тільки вони вже не набирали швидкості, а відлетівши на якусь відстань, завмирали на місці.

Каі продовжило свої оберти в уламках Уна-Ре, а одразу за ним відкрився жахливий краєвид на пошматований Сі-Го.

Сі-Го, що уникло долі Уна-Ре, виглядало понівечено. Така сама чорна земля. Тріщини затягли всю сушу, підводні вулкани прокинулися після вікового сну й почати вивергатися. Вода у морях та океанах кипіла. Плазма, якою були вкриті всі метеорити, так і залишилась неушкоджена. Кілька частин Уна-Ре долетіли до Сі-Го й врізалися у воду. Одразу піднялися величезні хвилі й накрили всі найближчі ділянки суші. Ліси палали, чорний дим затягнув небо. Жодна жива істота не зможе вціліти.

– Подивіться! – закричала Уна, вказуючи у бік Сі-Го. Ті, хто стояв поруч із нею, зробили так, як вона сказала.

– Мадже! – закричала мати, перекрикуючи голоси всіх навколо, – Зафіксуй максимальну кількість даних, що тільки можливо.

– Вже працюю над цим, мамо, – хлопець швидко перебирав пальцями по клавіатурі.

Корабель, ти часом, все далі й далі віддалявся від уламків планети. Ще один зореліт летів попереду, а корабель західних земель зник безвісті. Багато дрібних космольотів рухались паралельно з ними. Фірре, корабля Кі-Но, ніде не було видно.

Уна мовчки стояла на відстані від всіх й стискала уламок в руці. Він врізався у шкіру та ранив її. Дівчина відчувала глибокий сум, але була рада, що вся її родина поруч. Батько виглядав розбитим та спустошеним. Кіон не долучався до розмов й, здавалось, був повністю занурений у свої думки.

Тільки вони опинились на безпечній відстані від знищеної планети, лікарі оглянули кожного пасажира, але жодних смертельних поранень не виявили. Особливу увагу привернула чорнота біля роту та носу. Після перевірок був винесений висновок, що пил не ніс в собі жодних токсичних сплавів й обпалював, мабуть, бо частки, які розлетілись при стиканні із вторинним бар’єром, були гарячі та гострі. Дістати їх не було можливості, тому що все обладнання загинуло разом із Уна-Ре, а на борту не було потрібних інструментів. Із подібним унарійці ще не стикалися.

– Я перевірив частинки, – звітував Гейзка, головний лікар на кораблі, – Вони безпечні настільки, наскільки взагалі це можливо. Так, вони гострі й застрягли у шкірі, але я помітив, що вони взаємодіють з нею. В них є якась органічна частина. Тому, я думаю, вони поступово самі зникнуть. Обробляйте рот, ніс спеціальним розчином для промивки й пийте більше води. Вважаю, поступово ви повернетесь до нормального стану. Хто провів багато часу зовні приміщень й встиг вдихнути пил, прошу вас, більше відпочивайте. Намагайтесь меньше розмовляти і у будь-який час, якщо вам буде здаватися, що щось не так, йдіть на третій рівень. Вас одразу оглянуть.

– Я… – заговорив Як-Хаф, але зрозумівши, що біль все ще сильний, просто підняв руку.

– Так, ваша мати проінформувала мене. Чекаю вас одразу після зборів, – хлопець кивнув головою на знак подяки.

Марра піднялася на помост, щоб всі присутні добре її бачили й чули. Кіон в цю мить продовжував стояти здалеко від всіх.

– Знаю, що у вас багато питань, як і у нас з чоловіком, – почала жінка, – З нами сталося дещо жахливе, все, що ми знаємо загинуло…

– Не дуже натхненний початок! – перебив її чоловік. Форса оглянула його швидким поглядом й впізнала того, хто провокував паніку біля стадіону. – Чому ваш бар’єр не спрацював? Хіба це не було його єдиним завданням?

– Назви себе, – холодно наказала Марра.

– Моє ім’я Тір, – посміхнувся він.

– За півгодини до трагедії мій син Мадже сповістив нас про насуваючу біду…

– Так ось, кому ми зобов’язані всім цим смертям? – Тір перевів погляд на Мадже. – Чого раніше не прийшов? Був сильно зайнятий?

– Прояви повагу… до своїх ватажків, – голосно, наскільки могла, сказала Форса.

– Ну, вітаю, моя рятівниця, – засміявся громила. – Так що за промову ви хотіли нам розповісти, Фра Марра?

– Тобі пощастило, що нас залишилось так мало, Тір. В іншому випадку, твоя голова вже лежала біля моїх ніг. – крижаним тоном промовила вона. Чоловік занервував, але спробував приховати це. На жаль для нього, Марра все одно це помітила, – За півгодини до події Мадже повідомив нас про те, що насувається. Як з'ясувалося, наші системи були сліпі. Хтось проник у наше місто, жив серед нас, а потім залишив нас без захисту. Бунтівники зафіксували метеоритний дощ, який насувався у бік Уна-Ре, але не розпізнали масштабів трагедії. Через цей невдалий переворот, наша планета знищена, а нас залишилось настільки мало, що я вимушена пробачити тебе за твою неповагу та зухвалість. – Марра спустилася з помосту й впритул підійшла до Тіра. – Наступного разу такого не станеться. Ти все зрозумів?