Глава 2

Уна завжди дратувалася, коли доводилося розмовляти з Як-Хафом. Скільки вона себе пам’ятала, брат чіплявся й дражнив її. Навіть зараз, коли вони стали дорослі, його витівки не зупинялися. Два роки тому вона стала повнолітньою, тому сподівалася, що брат відчепиться від неї й припинить діставати, але цього не сталося. Його невгамовна енергія, яку він переносив на всіх навколо, дратувала її.  Та, як виявилось, не тільки її. У Як-Хафа ніколи не було друзів, хоча дівчина помічала, як сильно він їх потребує. Можливо все, що він робив, це був засіб привернути до себе увагу. Але це не означало, що йому дозволено так говорити з нею. Брат, при кожному зручному та не зручному випадку, жартував над нею й говорив те, що дійсно її ранить. Вчорашні слова стали останньою краплею, тому вона вирішила відповісти йому тим самим. Кілька років Уна не відповідала на його витівки, бо вважала, що вони вже занадто дорослі для таких дій, як у дитинстві.

Уна прокинулася рано. В її кімнаті було спекотно й задушливо, через що розболілася голова. Та це жодним чином не змінило плани дівчини, отже, швидко зібравшись, вона готова була приступати до дій. Коли сонце тільки почало підніматися, вона вийшла зі своєї кімнати й пішла вздовж коридору, прислухаючись. Внизу почувся звук дверей, що зачиняються. Уна подивилася у вікно й побачила Мадже, що вже йшов від дому. Тихо прокравшись до кімнати Як-Хафа, вона поклала три пальці до його дверей й одразу відкрився дисплей. Переглянувши розділи, дівчина змінила кілька налаштувань: поміняла гарячу воду на холодну, гучність будильника та його звук. Особливу радість їй принесла зміна комбінації паролю на відкриття цих самих дверей. Рік тому брат встановив його, щоб вона не відповідала йому взаємністю на витівки. Не минуло й дня після встановлення паролю, а дівчина вже зламала його. Змінивши комбінацію на нову, неймовірно задоволена собою, Уна побігла на кухню й почала свій день з чудового сніданку.

Форса прокинулась пізніше, ніж зазвичай. На її браслеті відображалося термінове повідомлення від матері. Прочитавши його, дівчина відчула хвилювання, бо це було її перше серйозне завдання. Часу в неї було багато, тому вона зібрала всі необхідні речі й вийшла в коридор.

По дорозі до сходів її наздогнав Зіон. Побажавши один одному гарного ранку, вони спустилися вниз. Перед ними сиділа, не ховаючи свого задоволення, Уна.

–– Доброго ранку, –– привітався Зіон, –– Чого така задоволена?

–– Нічого, просто день чудовий.

–– Невже Як-Хаф все ж догрався? –– засміялася Форса.

–– Чого ти так вирішила? –– здивувалась дівчина.

–– В тебе таке задоволене обличчя, тільки тоді, коли ти ховаєш або псуєш його речі у відповідь на образу, –– відповіла старша сестра. –– Давно ти не робила чогось подібного. Мабуть пароль, що він встановив, виявився не таким складним.

–– Може й змінила кілька пунктів у налаштуваннях, але думаю його це надовго не затримає. Він у нас такий розумник, –– намагаючись говорити байдуже, зауважила дівчина.

–– Це так, але щось мені підказує, що ти могла трохи перестаратися. –– помітив Зіон. 

–– Я змінила кільки налаштувань і все, - скрестивши руки на грудях, сказала насуплена Уна.

–– Зіон, хіба не цікаво, скільки займе часу у Як-Хафа повернути все, як було? –– запитала Форса.

–– Можливо й цікаво, та мені здається, краще б ви сіли й поговорили про все, як дорослі, а не поводились, наче діти.

–– Можливо, але ти сам знаєш, він нікого не слухає, –– твердо сказала Уна. Її настрій явно погіршився.

–– Як скажеш, сестричко, –– Зіон виглядав незадоволеним. –– Доречі, Форса, ти кудись зібралась?

–– Так, мама мені доручила перевірку дому Се-Ен. Не можу повірити, що вони довірили це мені! Моє перше завдання! –– раділа дівчина, –– Сьогодні ввечері я маю бути в Оіхані.

–– Чому вони мені про це нічого не сказали? –– Зіон виглядав спантеличеним.

–– Тому, що моя справа охорона, а твоя –– керування, –– роблячи вигляд, що не помітила незадоволення брата, відповіла Форса. –– Добре, що є ще кілька годин до вильоту. Мені потрібно провести тренування.

–– Так, без цього нікуди, –– похмуро сказав брат. –– Може Уну візьми з собою…

–– Повір, мені там немає чого робити, –– відповіла молодша сестра.

–– І чим ти плануєш зайнятися сьогодні? Просидиш цілий день у бібліотеці?

–– Можливо, у бібліотеці, а, можливо, у мене є свої справи, не менш важливі, ніж у тебе, –– Уна холодно подивилася на брата, а той тільки підняв бров.

–– Щось у всіх сьогодні псується настрій. Облиште, будь ласка. Мені не хочеться починати день саме так, –– попросила Форса.

Коли всі закінчували сніданок, то почули сирену, що розлетіласт по всьому будинку. Зіон та Форса трохи напряглися від несподіванки, але побачивши, що Уна спокійно сидить і посміхається, вони заспокоїлися.

–– Я йому ще рівняння поставила на відключення будильнику, –– піднімаючись сказала вона й попрямувала до виходу з дому.

Вирішивши залишити брата насамоті з собою, всі пішли по своїх справах. Зіон кинув погляд вгору по сходах, де в цей час лунала сирена, думаючи, піднятися до брата чи ні. Зрештою, залишивши все як є, він вийшов у двір.

На вулиці було тепло та ясно, жодного сліду від вчорашнього снігу. Це здивувало. Зіон подумки додав у свій список справ на сьогодні зайти до кліматичного відділу. Хлопець збирався у біло-синю будівлю, де він працював, як і його батьки. Окрім того, у них там були кімнати, в яких вони залишалися, коли було багато справ. Форса пішла на стадіон, щоб провести тренування. Дівчина йшла вулицею, автоматично обираючи напрямок й набирала повідомлення Мадже. Попередивши його, що буде відсутня кілька днів, нагадала, щоб не забував купувати продукти. Брат завжди одразу відповідав на її повідомлення, але цього разу такого не відбулося. Здивувавшись, Форса, на свій подив, засмутилася. Стиснувши у руці сумку з речами, вона подивилась на темно-синій будинок, де на самому верху її чекали учні.