Розділ 11

Мадже сидів у своїй кімнаті. Він давно не прибирався, тому клуби пилу літали тут і там. Почуття, що його стражданням немає ні кінця, ні краю, сильно тисли на нього. Окрім того, сильна втома, голод та тривога переслідували його щомиті.

Зараз він сидів на підлозі, зупинивши свій погляд на порошинках, що кружляли у затхлій кімнаті. Світло пробивалося через широке вікно й освітлювало розруху, яким став його прихисток та його життя. Тільки Мадже знайшов сили піднятися, як його знову накрило видіння.

Тепер це були не спалахи світла, а просто набір не пов’язаних картинок, які настільки швидко з’являлися й зникали, що йому було важко зрозуміти їх сенс. Інколи вдавалося уповільнити їх, але це ставалося вкрай рідко.

У двері тихо постукали й Мадже прийшов до тями. Це була Кессі. Вона знову прийшла, щоб нагодувати його, але сил піднятися не було. Дівчина постукала кілька разів, а потім просто відкрила двері й зайшла у кімнату.

– Я навіть не хочу чути, що ти не голодний й мені тут не місце, – на ці її слова Мадже тільки зітхнув. Від її присутності його знову накрили багаточисленні непов’язані картинки.
– Добре, – тихо сказав хлопець, вирішивши не сперечатися з дівчиною.
– Я відкрию вікно й зараз буду тебе годувати, приготуйся.

Вона пройшла через кімнату й відкрила навстіж вікно. Свіже повітря одразу увірвалося в середину і клуби пилу почали розліталися у різні сторони через протяг. Кессі, зовсім не звертаючи уваги на це, сіла навпроти нього та поставила перед собою тацю з обідом. 

– Ти ні в чому не винна, – майже пошепки промовив Мадже.
– Винна чи ні, розберуся самостійно. Тебе годувати, або ти сам поїси?
– Сам.

Кессі передала йому ложку й Мадже зачерпнув трохи каші. Вона виявилася дуже смачною, хоча нічого надзвичайного в ній не було. Нарешті трохи поївши, він відсунув від себе тацю. Нудота насувалась величезними кроками. Шлунок просто не волів приймати їжу.

– Попий води й дихай носом, – дівчина простягнула йому пляшку з водою. Вирішивши не сперечатись, він зробив так, як вона сказала. На його подив, нудота повільно почала проходити. – Попий ще, маленькими ковтками, ось так. Бачиш, а ти не слухав мене.
– Кессі… - хриплим голосом сказав хлопець. Але казати не було чого й Мадже не знав, що взагалі можна сказати у цих обставинах.
– Спробуєш ще трохи поїсти?
– Так.

Все пройшло чудово й Мадже вперше за чотири дні зміг з’їсти всю тарілку, яку принесла Кессі. Вона дала хлопцю води й попросила пересісти у крісло, поки вона буде прибирати. Насупившись, він знову погодився й спостерігав за тим, як швидко вона приводить до ладу його кімнату.

Через недоїдання й відсутність сну, Мадже постійно відчував слабкість й зростаючу апатію. Тільки він збирався із силами зробити хоча б щось, видіння накидувались на нього й виматували настільки, що йому нічого не залишалося, окрім як змиритися із своєю неспроможністю.

Не пройшло й п’ятнадцяти хвилин, як навколо нього все було чисто й розставлено по своїм місцям. Мадже дуже подобалась Кессі. Дівчина була самостійна й дуже цілеспрямована. Вона легко поралась із будь-якою роботою. Для неї не було жодних кордонів й поняття, що вона на щось не здатна. 

У перший тиждень, після того, що сталося на зборах, коли Зіон сильно поранив її, вона приходила в себе. Дар Амри поставив її на ноги й дівчина розпочала тренування з Форсою. Кессі легко увійшла в ритм й при цьому встигала навідуватись до Мадже. Саті також сильно допоміг їй. Хлопець почав класифікувати її здібності, що було не зайвим.

Після кількох бесід, Кессі та Саті змогли трохи зрозуміти, що в неї за здібності. Деякі сили закріплювалися в ній, але якось по-своєму. Різниця у її перетворенні та перетворенні Тіра важко було зрозуміти, адже вона практично спалила чоловіка цілком. Амра створювала потрібну їй енергію з повітря, Кессі так робити не могла. Тому, у випадку лікування, страждало все навколо. На місці її битви з Тіром в пил перетворилася ціла галявина. У мить лікування Ірми – частина берега почорніла, наче з нього витягли все життя. Через це дівчина не приймала участі у лікуванні інших, бо вона брала енергію з навколишнього середовища.

Інші здібності Кессі могла використовувати тільки торкаючись до їх власника. Саті припустив, що її організм просто не витримає ще якогось дару на постійній основі. Кессі цьому була тільки рада, бо жоден не має мати стільки влади.

– Я закінчила, може прогуляємось?
– Ні, мені не хочеться виходити.
– Мадже, ти сидиш тут вже вічність. Давай пройдемось, може тобі це допоможе?
– Сумніваюсь, – скептично відповів хлопець й піднявся з крісла. У кімнаті однозначно стало легше дихати й це тішило. Сонячне світло проникало у кімнату й тепер вона не здавалася такою похмурою.

На півшляху до ліжка його руки затрусилися й безсилий він майже впав на підлогу. Кессі зловила його в останню мить. Очі хлопця вкрила біла завіса, а рот відкрився у спробах зробити хоча б один вдих. Дівчина поклала йому на лоба проходолну руку і її зіниці оповив такий самий білий морок.

Картинки місцевості змінювались щомиті. Хтось йде вночі, рух змій під піском. Зорі вкрили безхмарне небо. Не розуміючи, що відбувається, Кессі спробувала зосередитись, щоб уповільнити цей вир. Доклавши чимало зусиль, у неї це вийшло. Мадже у цю мить, нарешті, зміг дихати вільно.

Видіння уповільнилось й вони змогли зрозуміти, що перед їх очима. Мертве тіло дитини, принизане спалахом світла, ожило. Дитина піднялася, оглянулася. Перед нею на кілька кілометрів простягся оазис, посеред якого в центрі стояв Сва-Сед. Дівчина подивилась, наче на них, тих, хто спостерігав за її пробудженням, й заговорила.

– Мені дуже шкода, – її голос вони не почули, але слова проникали прямо й їх свідомість. Вся пошарпана, виснажена й, здавалося, лель жива, дитина дивилась на них пронизуючим поглядом. Райдужка ока увесь час змінювала свій колір! 

Ліани тяглися по бокам Сва-Сед, а турбіни приховували високі пишні папороті. Дитина наблизилась до корабля, відкрила їх дотиком й увійшла в середину. Кессі й Мадже із жахом зачаїли дихання. Спалах згас і Кессі допомогла Мадже піднятися.