Частина 7: Легіон.

Почався ранок. Співав літній соловей, а сонце м'яко підіймалось над табором.

Табір жив — і не просто жив. Він був наче ланцюг: без однієї ланки він би розсипався.

— Слухайте, хлопці, — почав Марк. — Якщо ми вже в Кремоні, де поки що небагато ворогів, значить можемо трохи розслабитись. До речі... у майбутньому нам доведеться обрати лідера. Хто б хотів ним стати?

Хлопці одразу загомоніли "за", але більше жартома — і навіть сам Марк усміхнувся.

— Рано ще про це думати, — сказав Ардаван. — Ми всі ще зелені. Не воїни і не герої. Ми просто пішаки.

— Ага... — тихо додав Децим, обіймаючи товаришів за плечі.

— Але знаєте, — продовжив Ардаван, — хотілось би стати героєм. Хоча, мабуть, це не для таких як ми. Щоб стати героєм, треба щось мати. Інакше тебе просто не помітять.

Це була фраза з книги, яку він писав ще в рабстві.

— Слухайте, — махнув рукою Марк. — Досить цього похмурого. Ми ж не просто "шестірні". Ми ще щось значимо. Хоч морально... фізично — не знаю. Але щось точно.

Він спробував усміхнутись, але вийшло криво.

— Хоча ні... знову понесло в сумне.

Гай похитав головою.

— Легіон зробить нас холодними. Такими, що вміють тільки вбивати. І навіть якщо комусь буде потрібна допомога — ми пройдемо повз.

Він зробив паузу.

— Це не захист. Захоплення територій — це не захист. Це просто... завоювання.

Хлопці замовкли.

У повітрі повисло неприємне відчуття — ніби вони вперше справді зрозуміли, куди потрапили.

— А коли нам платня прийде? Скільки хоч монет буде? — раптом спитав Ардаван, ніби намагаючись розірвати тишу. — Хоча, ви навряд чи знаєте.

Він посміхнувся.

— Давайте краще познайомимось ближче. Хто звідки?

— Я з Парсуашу, — сказав Ардаван.

— Ти перс? — здивувався Марк. — Нічого собі...

— Я з Сицилії, — відповів Марк. — А ти, Дециме?

— Я з Риму... з провінції.

— Ого. Так ти багатий, чи що? Чому в легіон пішов?

— Не знаю... батьки померли. Після цього стало пусто. От і пішов сюди.

Марк кивнув.

— Зрозуміло. А ти, Гаю?

— Сицилія.

— Як і я. Виходить, у нас тут перс, римлянин і двоє сицилійців.

Марк усміхнувся.

— Весела компанія.

— Здається, далеко ми з такою компанією зайдемо... — усміхнувся Марк.