Частина 6: Перша війна

Коли вони прокинулись, біля табору вже стояв віз з вербувальником.

Зав'язалась така розмова:

— Вставайте, лопушочки. Перша ваша повноцінна місія — провести напад на табір персів, який ми нещодавно знайшли.

Ардаван одразу ж примружився.

"Невже... вбивати своїх..."

Але вибору в нього не було. Він дав присягу. Отже, тепер він уже ворог персів.

— Я дам вам чотирьох коней. Вмієте скакати верхи зі списом у руках?

— Вміємо.

Через деякий час.

— Слухайте, я недавно римлян бачив. Ось і тварюки... Які ж у них пики криві, — кинув один з персів у таборі.

Проте довго їхня розмова не тривала.

З хащів почувся тупіт коней і крик:

AVE ROMA!

Думати було вже пізно.

Коні влетіли просто у табір.

Першим пішов Марк.

Його спис майже наскрізь пробив одного з персів, навіть трохи протягнувши тіло за конем.

Але коню Гая не пощастило — його майже одразу смертельно поранили. Гаю довелося зістрибнути.

— АРДАВАНЕ! ДОПОМОГАЙ! ВАЛИ ЦЬОГО СОБАКУ!

Ардаван не вагався.

Він врізався щитом у голову перса прямо з коня. Кінь летів швидко — удар був страшний.

І знову той самий запах холодного металу в повітрі.

Кров.

Крики.

Перші справжні смерті.

Гай тим часом, прикриваючись щитом, перевів подих, виставив перед собою спис і кинувся вперед.

— ПОМРИ У МУКАХ, ПЕРСЬКИЙ "ГЕРОЙ"!

Децим також не зволікав.

Він добивав поранених. Простий удар списом у бік завершував справу.

Вони самі боялись смерті — але приносили її іншим.

Мабуть, не такого хотів Вахрамід.

Та вибір у нього був невеликий:

або померти ніким у темному провулку,

або померти хоч кимось у легіоні.

Він обрав друге.

Для себе — краще.

Труп за трупом, удар за ударом — табір був взятий.

Загинув лише кінь Гая.

З нього зняли сідло, вирішивши зберегти його як пам'ять.

Ардаван і Марк забрали маленькі ящики з провізією, перенесли до коней, закріпили ременями воду й харчі.

— Хлопці... скачемо назад. Досить з мене. Мене вже нудить від крові й трупів, — сказав Децим, витираючи руки.

— Згодні. Збираємось.

Гай сів позаду Ардавана.

Мабуть, це було їхнє перше справжнє вбивство.

Тому й було так важко.

Але дружба у легіоні допомогла їм пережити цей день.

Так промайнув ще один день життя Ардавана.