Частина 5: Життя Легіону

Це був обід після присяги. Перше випробування легіону — виживання у лісі без провізії. У ньому взяли участь четверо майбутніх воїнів, принаймні так їх назвали:

Ардаван Вахрамід — його ви, напевно, вже знаєте.
Марк Флавій Севір — римлянин із Сицилії, спокійний і дружелюбний.
Гай Лентул Варрон — різкіший за Марка, але більше цінує дисципліну і силу.
Децим Юлій Руф — наймолодший, юнга, якому лише 19.

Спочатку легіон подумав, що вербовщик просто забув залишити провізію. Але це було не так.

— Хлопці, давайте так, — сказав Ардаван. — У нас є списи і щити. Один іде за сухими гілками, двоє — за їжею, і один лишається в таборі. Хто за?

— За, — відповів Марк.
— За, — додав Гай.
Децим трохи помовчав, наче не хотів цього, але щоб не ускладнювати, просто кивнув.

Ардаван пішов збирати сухі гілки. Марк і Гай — шукати їжу. Децим залишився в таборі.

Марк і Гай взяли списи й щити, вдягнули досить прості, ненадійні обладунки й пішли в глиб лісу, інколи торкаючись списом землі, щоб не загубити напрям.

— КАБАН! КАБАН! — раптом крикнув Марк.

Із хащів вилетів кабан. Він мчав на них так швидко, ніби сам був голодом, що втік із лісу.

Марк на мить розгубився, але швидко прийшов до тями й ударив списом. Гострий наконечник увійшов у бік тварини.

Кабан заревів і впав, залишивши після себе темну калюжу крові. Запах був різкий, важкий — наче холодний метал у повітрі. Тоді він ще здавався чужим... але колись стане звичним.

Тим часом Ардаван зібрав велику купу сухих гілок — таку, що її вистачило б розпалити вогонь, який горить не гірше за гнів тих, хто йде проти Риму.

Сутінки опустилися на ліс. Дорогу знайти стало важче, але всі повернулися до табору живими. Лише у Лентула залишилися синці на животі від кабана.

У таборі спав Децим — так, ніби його вже не було. Його розбудили, бо треба було розділити м'ясо, але виникла нова проблема: у них не було навіть сокири.

— Є ідея, — сказав Марк. — Зробімо вертел. Насадимо тушу і підсмажимо.

Ідею підтримали. Сокиру робити довго, а животи вже бурчали, як у Ардавана в перший день свободи.

Вони зібрали гілки, обробили їх смолою і зробили простий вертел, закріпивши його між списами, вбитими в землю.

І нарешті — спокій.

Сутінки, тьмяні гасові лампи, що берегли кожну краплю масла, і велике вогнище, яке світило так, ніби саме життя легіонера залежить від його полум'я.

І знову — пісня.

— Ніч опустилась на камінний Рим...
— Вогонь тріщить, мов пам'ять про бої...
— Ми тут сидим, забувши шум і дим...
— Та кожен носить Рим у голові...

Струна за струною, голос за голосом — і навіть ті, хто щойно був чужим, співали разом.

— І згасне жар, і зникне дим у тьмі...
— Та крок легіону лунає в віках...
— Ми всі — лиш тіні в цій старій війні...
— Та Рим живе у наших іменах...

Так пройшов ще один день життя Ардавана.