Частина 4: Sacramentum ( Присяга )

І ось, через кілька годин приїхав віз. І не простий — з римськими написами, майже справжній, легіонерський.

Ардаван одразу зрозумів, що це за ними — за новобранцями, які хочуть у легіон.

Він разом з кількома іншими сів у віз. Вони рушили по нерівних стежках: десь був тонкий саморобний настил, десь дороги не було зовсім. Вітер бив у обличчя, хапаючи новачків за волосся. Місто пливло повз — інсула за інсулою, мов хвилі.

Коли вони прибули, надворі вже сутеніло.

Навколо — густий ліс, літній і вологий, із відчуттям дикої глибини. Посеред нього — викошена стежка і невеликий табір: кілька наметів, дубові ящики з провізією, ще не запалені лампи та вогнище, що горіло яскравим помаранчевим полум'ям і гнулося від вітру.

— Завтра буде присяга. Трьох наметів вам вистачить. Більше ви не заслуговуєте, — грубо пробурмотів вербувальник.

Ардаван вирішив, що в легіоні без дружби не вижити. Це буде команда — але без неї вона не матиме душі. Такий легіон не зможе вистояти навіть проти невеликого загону.

— Чуєте, хлопці, ви звідки? — спробував він почати розмову.

Відгукнувся лише один, який ще не спав:

— Я з Сицилії.

— А-а... зрозуміло. Давай завтра краще познайомимось. Нам усе одно бути разом до кінця.

— Добре... Без дружби тут справді важко, — відповів той.

Коли Ардаван прокинувся, ще всі спали. Він вийшов назовні, щоб розім'ятись перед холодним ранковим повітрям. До присяги залишалося близько двох годин.

Він потягнувся, пробігся, розігрів тіло.

І саме тоді прокинулись інші новобранці.

Один із них дістав гітару, сів біля вогнища і почав грати.

— Ніч над табором мовчить,
Вогонь малює наші тіні...
Ми не питаєм, що чекає —
Лише йдемо крізь темні зміни...

Один за одним новобранці підхопили спів. Лінія за лінією, голос за голосом.

І ось — останній куплет:

— Ave Roma, ми живі,
Поки меч у нас в руці.
Попіл впаде на наші сліди —
Та слава лишиться в вогні!

Ця мить запам'яталась Ардавану назавжди.

Дружній легіон сильніший за будь-що інше. Навіть незнайомці тут стають ближчими, ніж родина.

Він відчув тепло. І вперше — не ілюзію свободи, а щось справжнє.

Через деякий час у табір прискакав вербувальник на коні:

— Всі в ряд! Присяга!

Новобранці швидко вишикувались, вирівняли спини.

— Ардаван Вахрамід, чи готові ви віддати життя у війні за Рим?

— Готовий.