Частина 2: Ціна Волі

Ардаван був дуже радий визволенню. В його очах був пил після трирічного рабства, але у душі - палав вогонь. 

Що робити - хлопець не знав, адже і не знав закони Риму. Він був рабом 3 роки — тисячу днів і тисячу ночей. Він ні разу не відчув каплі дощу на руках, кристалик снігу на ногах. І до батька не повернутись - він дуже далеко, принаймні, синовське серце відчувало це, воно твердило йому: " Батько далеко, і ти вже до нього не повернешся. Або живи тут, в Римі, або помри в пошуках батька. "

Вахрамід вирішив: 
Потрібно жити по новому. Потрібно перебороти себе і відпустити Персію.

Його розривало на шматки: хотілось б повернутись у Персію, але й одночасно спробувати жити по іншому. По новому. По вільному темпу життя.

Коли він вийшов з інсули - римської багатоповерхівки, місто ніби навалилося на нього з усіх боків.

Спочатку, хлопець хотів спробувати себе у різних професіях, але згадавши, але, згадавши, що дому у нього немає, він зрозумів: У рабстві він хоч і не був вільний, але мав де жити. Тепер у нього є воля, але ціною житла.

Хмари на небі скупчувались, неначе каплі води, і справді води, тому що вже через пару хвилин його руки вже були мокрі. Очевидно, що ніхто у Римі не прийме безхатьку додому - у них немає вигоди, та й житло - розкіш не з дорогих.

Ця доба була страшною. Йому приходилось бігати від одного місця до іншого, прихищатись чим попало від дощу, і нарешті заснути десь в переулку. Біля арени.

Розбудили його гладіаторські бої ще о шостій ранку, голосні викрики, які розлітались неначе краплі дощу по місту:
" ДАВАЙ, ДАВАЙ, ДАВАЙ! "

І тут, Ардаван зрозумів:
"Битись... Легіон... Але Персія... Якщо прийде війна — чи зможу я вбивати своїх?"
Саме тут він і зрозумів ціну волі.