Розділ 9

«Що ти про це думаєш, Дейв?» - звернулась я до брата.

«Думаю, нам дійсно треба забратись звідси у безпечне місце, а замок з озброєною вартою наразі найкращий варіант. А далі розбиратимемось на місці» - відповів він.

«А що думаєш щодо їх слів про батьків?» - з якоюсь надією запитала я.

«Не знаю, Абі» - шумно видихнув Дейв, чим не надовго привернув увагу наших нових знайомих – «Або вони брешуть, щоб заманити нас, або дядько Мердок нам багато недоговорював» - зітхнув він. Я також сумно зітхнула.

«Вони також можуть бажати забрати мій дар?» - зробила висновок я. Дейв хмикнув

«Я вже казав, твій дар неможливо забрати, Абі. Ти сама бачила  в печері».

«Так, ти маєш рацію» - погодилась я – «А що у тебе з Ремі?» - зацікавлено подивилась я на брата – «Я бачила ваші переглядки, і не тільки я» - кинула я погляд на Рея, що йшов попереду.

«Ти ж не відчепишся, так?» - приречено зітхнув брат.

«Нєа» - відповіла я в передчутті цікавенького.

«Вона – моя пара» - ошелешив мене відповіддю брат. Я аж ледь не впала, перечепившись через камінь, що лежав на стежці. Біляві відразу звернули на нас увагу, зупинившись

- Все нормально? – запитав Рей, підійшовши трохи ближче та пильно придивляючись до нас з Дейвом, наче міг чути нашу розмову.

- Так, просто спіткнулась – відповіла я легко всміхаючись. Рей кивнув і ми рушили далі.

«Вона твоя хто?» - перепитала я, повернувшись до розмови з Дейвом.

«Пара. Абі. Вона – моя пара.» - підтвердив свої слова Дейв.

«Це як…» - запнулась я, не знаходячи слів від здогадки, що прийшла.

«Так, Абі, це як у твоїх улюблених фентезі-романах, і так, це на все життя» - добив мене вердиктом Дейв.

«А вона про це знає?» - поцікавилась я поглядаючи на дівчину. Брат помовчав вдивляючись в Ремі. Вона ненадовго оглянулась на нас, а потім знов повернулась до замку, до якого залишилось не довго, не збавляючи кроку.

«Так, знає». - впевнено відповів брат і я аж присвиснула подумки.

«Ти маєш мені дуже багато розповісти, Дейв. Ні, ти просто зобов’язаний це зробити!» - натхненно підсумувала я, спостерігаючи як на обличчі брата з’являється посмішка.

 «Обов’язково, моя принцесо» - жартівливо відповів він обдарувавши мене теплим поглядом люблячого брата.

Так не помітивши ми підійшли до відкритої брами, що вела до міста в якому знаходився замок. Біля входу нас зустрічали воїни- охоронці в  обладунках.

«Дейв?» - покликала я брата.

«Що, Абі?» - запитав він намагаючись розпізнати емоції на моєму обличчі.

«Що б не сталось, ти завжди будеш моїм братом». - впевнено сказала я – «Просто хочу щоб ти знав».

«А інакше і бути не може, принцесо» - підморгнув він мені – «Я завжди буду поруч, не сумнівайся» - ніжно стиснув він мою долоньку. І стільки було тепла в його очах, що я і не сумнівалась – так і буде. – «Ну що ходімо?» - запитально подивися він на мене, а потім перевів погляд на браму та Рея з Ремі, що чекали біля неї.

«Так» - відповіла я і, міцно стиснувши долоню брата, зробила крок уперед …

Ну що, любі читачі, перша книга цієї історії завершена. Діліться своїми враженнями і ставте вподобайку, якщо історія Абігейл вам сподобалась. Пишіть у коментах, якщо бажаєте продовження цієї історії, адже пригоди Абігейл тільки починаються!