Розділ 7

Не зачепило лише брата, що опинився поруч та встиг закрити себе крилами. Стовп, що вирвався різко через мої груди, так само різко закрився не залишивши і знаку на моєму тілі про те, що тільки-що відбулось. Дейв допоміг мені піднятись і сівши, я одразу доторкнулась своєї шиї, відзначивши на руці кров - «Поранив, гад шиплячий» - пронеслось  гнівне в моїй голові так, що я і не зрозуміла – це були мої думки чи брата. Але довго гадати не довелось. Поки я обводила каламутним поглядом кам’яну залу, зазначаючи ушкодження та деякі балахони, які на відміну від чудовиськ були ще живі, Дейв уже знайшов та пришпилив того самого шиплячого, що погрожував мені кинджалом,  до стінки, грізно нависаючи над ним.

– Кажи! – з люттю грізно прогарчав йому брат.

- Їй всссе одно не ссжжити, ви не вссстигнете – виплюнув шиплячий дивлячись на брата. І з пробитої раніше стіни почувся наростаючий шум і гуркіт. Шиплячий ошкірився дивлячись на Дейва.

- Ти заплатиш за це – погрожуючим холодним тоном рикнув Дейв красномовно дивлячись на балахона і кинувся до мене прикриваючи собою, я похитнулась і сперлась на арку, що була поруч, рукою, що була забруднена моєю кров’ю. Знаки на арці почали по одному засвічуватись, а потім сяйвом спалахнула вся арка разом, відкривши мерехтливу стіну. «Портал» - подумала я. Брат оглянувся на мої думки відзначаючи цю саму стіну. За його спиною прозвучало надривне:

- Нііі! Спиніть їх – від шиплячого балахона, і Дейв одним ривком,  підхопивши мене, застрибнув у портал. Далі все змастилось кольоровими сплесками портального тунелю і сплюснутими відчуттями моїх нутрощів. Тривало все, дякувати Богу, недовго і вже за кілька миттєвостей ми шкереберть випали, в прямому сенсі слова, в зовсім незнайомій залитій сонцем місцевості, і портал за нами замкнувся. «Встигли» - полегшено видихнули ми з братом, віддихуючись та розсміявшись упали горілиць.

«Ти як?» - поцікавився, коли ми відсміялись, Дейв, підтягнувшись до мене ближче.

«Жива, а ти?» - тепло глянула я на брата.

«Теж наче» - всміхнувся він.