Розділ 5

Через якийсь час на горизонті замаячила печера.

«Нам туди» - подумки вказав на неї Дейв, і ми почали спускатись. Та не встигли приземлитись, як з лісу поруч з нами почулось знайоме гуркотіння. «Чудовиська» - промайнуло в моїй голові і Дейв поспішно заштовхав нас до печери.

          За кілька метрів від входу ми знайшли факел.

«Підсвітиш?» – запитально подивився Дейв на мене. Я хмикнула і зробивши пас рукою запалила факел – «Ефектно» - сказав Дейв, і ми продовжили шлях. Подобу свою Дейв досі не змінив і доречі про вогонь.

«Ти теж володієш вогнем?» - запитально подивилась я на нього.

«Ем..» - задумався Дейв.

«Ти сказав, що міг спалити Ріго» - підтвердила я фактом з їхньої розмови своє питання.

«Так володію, але не так як ти» - ухильно відповів брат.

«Поясниш?» - було запитала, але відповіді Дейва завадив гуркіт за нашими спинами.

«Невже пролізли?!» - здивовано оглянувся Дейв пришвидшуючи крок. А за мить за спиною роздалось страшне гарчання і посипалось каміння.

«Біжи!» - крикнув в моїй голові Дейв штовхаючи мене в перед. І я побігла з усіх сил не озираючись, а коли оглянулась побачила як Дейв б’ється з чудовиськом, що насувається на нього і закричала від жаху «Дейв!», кидаючи в чудовисько вогнем. Але моєї сили було замало, щоб завдати вагомої шкоди істоті.

«Біжи Абі, біжи!» - лунав в моїй голові голос Дейва. І я неохоче але послухала його ставши задкувати в глиб печери. Печера затряслась і мене відгоодило стіною каміння, яке посипалось згори, від Дейва.

-Ніі!- закричала я кинувшись до каміння, воно затремтіло і розсипавшись з під нього вилізла така ж істота з якою бився Дейв, тільки дещо менша, та посунула на мене. Я позадкувала від чудовиська, що гарчало і обернувшись побігла в перед печерою..

          Не знаю звідки взялися сили, але бігла я не зупинялась ні на хвилину, час від часу лише озираючись, щоб запустити в чудовисько що наздоганяло вогнем. В голові все ще дзвенів голос Дейва «Біжи!», а перед очима стояла страшна картина того, як він бореться з чудовиськом. Очі застелали сльози, але я змахнула їх не давши собі проявити слабкість. «Дейв справиться!», повторювала я собі біжучи в глиб печери і на одному з розгалужень  сталось неочікуване - стеля затремтіла. Я, злякавшись, заховалась під стінкою у виїмці, і коли каміння різко осипалась на чудовисько, що бігло за мною, зверху на нього випав Дейв добиваючи страшну істоту. Побачивши його живим я ледь не знепритомніла від щастя.

- Дейв! – радісно кинулась до нього, коли він розібрався з істотою.

«Все добре маленька» – пролунало в моїй голові і брат міцно обійняв мене – «Нам треба рухатись» - поквапив він. Я слухняно кивнула головою і допомігши брату піднятись, стала оглядати його.

«Ти як?» - запитала я, тривожно дивлячись як він тримається за бік

«Все добре Абі, не хвилюйся жити буду» -намагався він мене заспокоїти, але я бачила, що йому боляче.

«Давай я подивлюсь»- потягнулась я до пораненого боку брата, але той зупинив мене ствердним -«Не треба Абі»  - і пригорнувши мене до себе, трохи м’якше додав «Нам треба рухатись далі, поки істоти не прийшли до тями»

«Хіба ти їх не вбив?» - здивовано підняла брови я

«Їх не так легко вбити, маленька» - сумно глянув на мене брат – «Ходімо. Він піднявся потягнувши мене за собою, і ми уже у двох рушили далі.

          Пройшовши ще кількасот метрів печери ми вийшли наче у велику наче вибиту в камінні залу, де знаходилось з десяток людей у балахонах, як у моєму сні. Побачивши їх я стиснулась і позадкувавши вперлась спиною в брата, з жахом розглядаючи дійство попереду.