Розділ 4

У нього з’явилось велике потужне тіло, частково усипане шипами на спині та плечах, шкіряні крила, лапи з пазурами і великі червоні очі на такій же частково шипастій морді. Видовищна картинка, скажу я вам. Розібравшись з чудовиськом Дейв повернувся до мене, яка стола як бовван з великими, як блюдця, очима. Він обережно підійшов до мене збираючись щось сказати і я помітила, що його очі з червоних стали м’яко зеленими, в яких проглядали дещо вертикальні зіниці. Але наступної миті, зреагувавши на гуркітливий звук, що наближався, Дейв-демон підхопив мене собі на спину і з риком – Потім поясню! – який я ледь розібрала, поніс нас геть з того місця.

          Не знаю скільки часу ми так летіли, але я вже встигла дещо відійти від шоку братової трансформації і сидячи на спині Дейва, поки він летів, вирішила обережно помацати його шипи, які були ближче до мене.

«Що ти робиш?» – повів плечима Дейв, спілкуючись зі мною подумки, від чого, похитнувшись, я ледь не злетіла з його спини - «Обережно» - підтримав мене він.

«Ти говориш зі мною подумки?» - констатувала я очевидне, подумки звертаючись до нього так само подумки, щоб перевірити.

«Так» - всміхаючись відповів мій брат-демон. Хм.. доречі.

«Ти демон?» - запитала, міцніше хапаючись за нього.

«Кхм.. – наче подумки поперхнувся кашлем Дейв - Ні. З чого ти взяла?» - було здивоване від брата.

«Ну.. у тебе вигляд такий» - звела плечима я, наче він може мене побачити.

«Він вартовий» – почулось глузливе поряд, і ми з Дейвом одночасно обернулись на звук. До нас підлетів ще один такий же, як Дейв…Вартовий.

«Ти що, їй не сказав?» – здивувався той. А я ще більше здивувалась, розуміючи, що подумки чую не лише брата.

«Ріго, ти б так не підлітав, а то ще спалю, не розібравшись» – пробурчав мій брат і,  обережно зсадивши мене на землю, привітався з, як я зрозуміла, товаришем.

«У мене броня надійна, не спалиш» – стукнув себе у груди Ріго, всміхаючись – «А де Мердок?»

«Залишився нас прикривати» –відповів Дейв, кивнувши в сторону лісу – «Ти тут один?»

«Так, але вас уже чекають, тому рушайте» – махнув в сторону, яку нам потрібно рухатись, Ріго – «А я допоможу Мердоку.» - і не прощаючись полетів туди, звідки ми прийшли.

«Хто це був?» - не втрималась я, як тільки Ріго пішов.

«Друг» - була коротка відповідь і мене знову закинули на спину.

«Ти розкажеш хто такі вартові?»

«Так, коли будем у безпеці» - відповів Дейв, і ми полетіли в сторону, в яку вказав Ріго.