Розділ 3

Ранок видався тривожним і метушливим. Дядько Мердок весь час нас підганяв із кимось перемовляючись по телефону. Тому ми швидко спакували речі в авто і виїхали навіть не поснідавши. На душі шкребло неясне передчуття біди і спогади про сон, в якому сьогодні я вперше побачила обличчя залитої світлом постаті, не давали спокою. То був чоловік, я майже впевнена в цьому, світле кучеряве волосся і сині, як небо, очі – це все, що я запам’ятала.

          Академія Кейна розташовувалась між горами за сотню миль від містечка де ми жили. Їхали ми мовчки. Дядько був зосереджений на дорозі. Дейв щось вивчав на планшеті, розташувавшись на передньому сидінні, а я слухала музику в навушниках спостерігаючи за лісовим пейзажом, що розкинувся за вікном автомобіля. Раптом дядько різко загальмував і авто трохи занесло врізавшись попереду в щось..

          Я нагнулась уперед до брата, щоб подивитись, що сталось, але Дейв різко посадив мене назад шикнувши – Абі, не висовуйся! – та я вже встигла побачити, що нас зупинило і серце від страху впало кудись вниз.

          Попереду нашої машини однією рукою чи то лапою, утримуючи її, стояло чудовисько наче не до кінця трансформувавшись, тому що одна половина його була цілком людською, з наповненими темрявою очима, які дивилися прямо на мене.

          Я голосно ковтнула і вжалася в заднє сидіння.

- Не встигли – дивлячись на істоту сказав Дейв і переглянувся з дядьком.

- Що це? – тремтячим голосом запитала я, та замість відповіді почула розлючене гарчання чудовиська, що утримувало наше авто.

- Дейв, хапай Абі і тікайте! Що робити ти знаєш – наказав Мердок дивлячись на брата і вийняв щось з-під сидіння.

- Дядьку, а ти? – борючись зі страхом запитала я.

- А мене чекають на розмову – кивнув на істоту дядько – А ти маєш іти з Дейвом і у всьому його слухатись, зрозуміла?

- Так – кивнула зі сльозами я – Ти ж нас наздоженеш правда? – з надією, заглядаючи  йому в очі, спитала я, але дядько нічого не відповів. Тоді, не втримавшись, я обійняла дядька ззаду та прошепотіла зі сльозами на очах - Я люблю тебе, дядьку Мердок.

- І я люблю тебе, маленька – відповів він, чмокнувши мене у чоло – Слухайся Дейва, ти обіцяла – і, відштовхнувши мене, вийшов на зовні. Він уперше проявив ніжні почуття до мене відкрито і від цього було ще важче прийняти те, що я можу його більше не побачити. Як тільки дядько підійшов до істоти, ми з Дейвом швидко вибрались на зовні і побігли не шкодуючи сил.

          Ми бігли петляючи і час від часу озираючись на чудовиськ, що переслідували нас. Одна така істота, схожа на ту, яка зупинила наше авто, але повністю трансформована в чудовисько, майже наздогнала нас і от-от мала напасти на Дейва. Я з жахом  гукнула – Дейв! - позаду брат, прослідкувавши за моїм поглядом, різко зупинився та  відкинув налетівшу на нього істоту паралельно трансформуючись у …. демона?