3

Випускники Глинського училища їхали на ГАЗ 52, прямо на кузові, сиділи на дерев’яних лавочках і міцно тримались за борти. Розхлябані дошки кузова вібрували на поворотах, тряслися на вибоїнах, а хлопці на тих вибоїнах підскакували і дружно сміялися. Їм було весело. Вони були молоді і все життя в них було ще попереду.

Хлопців розвозили по полях різних колгоспів, до трактористів передовиків, щоб ті приймали екзамени у учнів прямо на полі, щоб подивитись на них в роботі. І оцінювати будуть практичні заняття трактористи-стахановці.

Проносились молоді, нещодавно висаджені посадки, які відмежовували поля одне від одного і слугуватимуть для затримки снігу. Позаду вантажівки курделіла пилюга. Квітень виявився жарким, посушливим, сніг швидко зійшов, поля висохли миттєво, трактори поволі тягли великі плуги, випускаючи з вихлопних труб клуби темного диму і натужно дирчали.

- Вчора з училища, - шепотів Вані на вухо товариш. — Забрали всі платівки на яких записані колядки, українські народні пісні, всі де співали українською.

- Навіщо? — здивовано подивився на товариша Іван.

- Напевно щоб ми забули свою мову, свою культуру. Кажуть, що партійне керівництво хоче, щоб всі розмовляли на російській.

- Пішли вони! — вилаявся Ваня. — Як співали Галю, так і співатимемо!

Вантажівка зупинилась. Пил, що постійно доганяв авто, тепер таки догнав його і накрив студентів пиловою хмарою.

- Іван! Вирва!

- Я!

- Давай сплигуй. Ти приїхав, для тебе кінцева.

Ваня хвацько перестрибнув через борт кузова і підійшов до викладача, Микити Панасовича. Той простяг руку і вказав на величезне поле, що розкинулось на розораних буграх, та ярах.

- Ось твоє екзаменаційне поле Ваня.

А потім указав пальцем на другий кінець поля, де за гусеничним ДТ75 стояв стовп пилюки, трактор по колу оборював поле. І поволі наближався до студентів. Хоча які там студенти! То в інститутах студенти а вони так, бурсаки.

Трактор все ближче і ближче, он уже видно як майорить червоний прапорець передовика. Це значить, що технікою управляє тракторист-передовик. ДТ порівнявся з хлопцями і ланки гусениць завмерли. Трактор останній раз випустив з вихлопної хмару диму і заглух.

З кабіни вискочив худий чоловік, зняв засмальцьованого картуза і витер ним обличчя. Кучеряве волосся неслухняно стирчало навсібіч, а веселі очі сміялись, дивлячись на студентів у чистенькій формі.

- Панасовичу, - сміявся чоловік. — Ти хоч би хлопців переодяг, до вечора їхні костюмчики перетворяться у брудний мотлох.

- Нічого, - простяг руку до тракториста викладач. — Поперуть.

А потім Микита Панасович повернувся до Вані.

- Будеш ти сьогодні Ваню працювати на полі села Ярошівка. А екзаменатором у тебе буде Микола Омелянович, кращий тракторист колгоспу. Передовик, стахановець, фронтовик. Так, що слухайся його, роби так, як він скаже. Він і буде оцінювати твою роботу.

Ваня простяг свою руку для привітання.

Микола Омелянович міцно стис руку юнака.

- Ну що, Ваня попрацюємо разом?

- Попрацюємо!

Сів Ваня на місце тракториста, Микола Омелянович поруч. Затремтів залізний кінь, відчувши що ним керує не хазяїн, закашлявся, захотів заглухнути але Ваня не дав, газонув, і направив у ріллю. Трактор відчув міцну вмілу руку молодого механізатора і з задоволенням потяг важкого плуга, перекидаючи злежані за зиму пласти чорнозему.

Микола Омелянович тільки посміхався сидячи поруч з хлопцем. Не зогляділись як уже і обід.

- Ану Ваня зупиняйся, - скомандував екзаменатор. — Он де мій меншенький на велосипеді мчить. Тормозок везе.

Іван заглушив трактора і вони з дядьком Миколою вийшли з кабіни. До них підкотив на велосипеді хлопець, молодший за Ваню, ще школяр, семикласник, можливо восьмикласник. Кучеряве волосся, допитливий, веселий погляд, міцна статура, було видно, що хлопець звичний до важкої праці. Загальмував різко, аж занесло заднє колесо, здійняло пилюку.

- Та не курдели ти, - засміявся дядько Микола. — І так брудні немов чорти.

Хлопець зняв примотану до керма торбу.

- Ваня знайомся, це мій менший син, Гриша!

Хлопець простяг руку, Ваня потис її і посміхнувся.

- Ваня.

- Ну! Показуй що там Марійка склала за тормозок.

Гриша почав витягати з торби замотані у газети згортки. Дядько Микола обережно розгортав.

- А це що?! — вигукнув він. — Таки спіймав?

На газеті лежали великі, смажені шматки коропа.

- Сьогодні вранці спіймав, - гордо сказав Гриша позираючи скоса на Івана. — Вимотав він мене. Вибігав за ним по березі хто зна скільки. Ще і в воду прийшлось залазити. Три кілограми!

- Ого! — здивувався Ваня.

- Та йому Ваня їсти, спати не потрібно, якби тільки на риболовлю. І днював би на тому ставку і ночував би. Кажу йому, прийди на поле, поїздиш на тракторі.

- Здався мені ваш трактор, - пробурчав насупившись Гриша. — Я водієм стану. Вантажівкою керуватиму.

- Ось бачиш?! У тебе Ваню батько хто? Тракторист?

- Так.

- От Гришо бачиш, Батько тракторист і син за батьком пнеться.

- Не потрібен мені ваш трактор, - стояв на своєму хлопець.

- Та в мене тато хоче кинути трактора і піти на пилораму, - спробував підтримати Гришу Ваня. — Мені трактора передасть, як здам іспита а сам на пилораму піде.

Дядько Микола замовк і витягнув пачку цигарок, простягнув Вані.

- Куритимеш?

- Та я не курю, - відмовився. Хоча вже пробував і не раз.

Розправившись із коропом, перекуривши, Микола Омелянович скомандував:

- Вперед! По машинах!

І знову курделить пилюга за плугом. Розрізають земельку металеві плуги, спушуючи землю під майбутній урожай.

До вечора і закінчили. Якраз під’їхала і вантажівка забирати студента.

- Ну як студент? — запитав Микита Панасович. — Справився?

- На відмінно, - посміхнувся дядько Микола. — Сам поле зорав. Молодець!