Розділ 1

Вісімнадцять років тому, молода сімейна пара мріяла про сина. І вийшло так, що народившись, я відразу ж виконав їх бажання. З самого народження я був мовчазною дитиною. Чомусь розмовляв я дуже мало, і тому, все моє раннє дитинство пройшло в кабінетах невропатологів, логопедів та інших лікарів, яких не так і легко виговорити.

Через це в мене майже не було друзів. Бо як можна товаришувати з хлопчиком, який майже ніколи не говорить, а на всі запитання відповідає максимально коротко, або навіть кивком голови. На шкільних перервах він не бігає з іншими хлопцями, не грає в футбол зіжмаканою сторінкою зошита та не смикає дівчаток за коси. Замість цього він сідає на підвіконня, дістає із рюкзака книгу (без картинок!) і читає її. Впевнений, що більшість учнів моєї школи вважали мене диваком.

 До речі про книги. Читаю я дуже багато. На літніх канікулах, закінчивши четвертий клас, я сильно захопився Гаррі Поттером, і лише за один тиждень прочитав три перші частини. Доходило навіть до того, що мама сварила мене, за читання під ковдрою з ліхтарем о другій годині ночі. Читаючи книгу, ти відчуваєш себе «Хлопчиком, який вижив», навчаєшся в школі магії, насолоджуєшся гарбузовим соком, літаєш на мітлі і в дуелі на чарівних паличках виграєш Того, кого не можна називати. Варто лише закрити книгу і ти відразу дізнаєшся від мами, що ти «Хлопчик, який знову не прибрав в своїй кімнаті», йдеш до школи, в якій тебе вважають диваком, снідаєш манною кашею з грудочками, летиш з велика та в дуелі з котом Борисом, отримуєш подряпане обличчя. Тому я дуже не люблю закривати книгу.

Отак книги і замінили мені спілкування з людьми. Хоча я завжди вважав, що сучасні люди не відповідають свої гордій назві «Homo sapiens - Людина розумна». Мені здавалося, що люди не розуміють банальних дрібниць, які б могли зробити їх життя, хоча б трішки щасливішим. Вони відкладають це на потім. На те потім, яке ніколи не настане. Достатньо було лише кілька хвилин подивитися новини з батьками, по телебаченню, і відразу ставало зрозуміло, чим всі вони зайняті. Вирубування лісів, будівництво торгових центрів на місці парків, пограбування, контрабанда, війни. Я не любив телебачення.

Через своє небажання спілкуватися з людьми, я завжди намагався втекти подалі від цивілізації. В той час, коли підлітки  вперше пробували алкоголь, цигарки та починали ходити на побачення, я мріяв про затишний маленький будиночок, десь подалі від людей. І ви лише уявіть мою радість, коли на мій вісімнадцятий день народження, батьки сказали мені, що орендували на все літо будиночок в лісі за містом. Вони ще мали завершити деякі свої справи в місті, але я терпіти не міг. Ми домовилися, що вже завтра я поїду туди і деякий час поживу там один.

Наступного дня, я зібрав у свій рюкзак одяг, їжу, та декілька книг, які я читав уже багато разів, міцно обійняв батьків та схопивши свій старий велосипед, поїхав до лісу. Назустріч літу! Назустріч свободі! Далі від цивілізації!