Момент Х

Зал, зліплений з чарівних фресок та мозаєк, був вквітчений квітами. Нарешті я побачила п'єдестал з іншого боку! Я була тепер глядачем… Але недовго.

Чи то Королева, чи Лицар, чи інша шановна особа, повнісню вдягненна в залізні обладунки, що закривали навіть добру частину обличчя — щось проспівала-сказала і запросила зовсім скоро мене на сцену.

Моє море в очах напроти бажало мені удачі. Так я відчула, принаймні...

Округлі вузькі сходи і з цього боку мене привели до сцени, на якій, на блискучій підлозі з мозайкою ангела, лежав мій меч. Він просився до рук, ніби котик, що хоче ласки...

А за хвилину, коли величезний годинник напроти п'єдесталу почав вибивату опівнічну чечітку, мій вірний меч самотужки повертається гостряком до мене і впирається в мій живіт.

Зачекайте! Я не підписувалась на контракт самурая!!!

Напруження в тілі зростає, від моїх безпорадних спроб змусити меч опуститись. Він не слухається!!!

От же ж, лисе опудало! Тисну всією силою, намагаючись відвести його вбік, але…

... Пізно. Меч пронизує прозору тканину і я відчуваю його в собі...

Дивлюсь на свої руки, не розуміючи, як могла ними себе... Але від зап'ястя і до кінчиків пальців — вже гуляє вірус прозорості. Я більше не бачу своїх рук!!!

***

... Може здатися, що на цьому історія закінчується. Та, насправді, в той Момент Х вона лиш тілька почалася. Ні — я не померла, нізащо! Всього лише зникла багато для кого. Наприклад, моя сестра може мене більш не терпіти, і Максим може спокійно продовжувати шукати дівчат на одну ніч, а та нестерпна Акула Петрівна нехай радіє, що позбулась мене і зекономила на моїй останій зарплатні і премії... Мені все рівно все це більш не потрібно. Я просто зникла. Для них.

Тепер я Страж Вічності! І ми з Акваром разом, як пара. Він освідчився мені в кохані, яке поселилось в його душі з першого погляду в мої бездонні очі, саме в ту хвилину, коли я вгледіла в ньому справжній океан. І я тепер прозора, чиста, як крапелька від його водоспадів. Єдине, що залишилось від моїх людських рис — так це ревнощі. А ну спробуй відпускати чоловіка у відрядження, знаючи, що він може обіймати вродливого потенційного Стража десь у лабіринті коридорів?! Одна надія лиш на те, що брати Аквара — Терар, Аір та Фаір, зацілують їх першими…

Та моє життя тут — у володіннях Короля Часу, наповнене щастям. Моя міссія — берегти алмаз Вічності та перлину Кохання. Але на них зазіхають вкрай рідко, тому я, разом з іншими Істиними Стражами Вічності, маю час для тренування найзвабливішої армії та новоприбувших. Кожного Нового Року рівно опівночі я зустрічаю новенького Стража. І кожен раз, як ніби вчора, згадую про той знаменний день, коли я розпачала своє нове фантастичне життя. І завжди думаю, а що б сталося, якби я тоді не потрапила в цю новорічну халепу-несподіванку випадково?!? Так і не була б щасливою, мабуть...