4 години до...

Якимось дивом мене підхоплює на руки той самий брюнет у строгому, цього разу білому, костюмі… А я вже встигла попрощатись з життям! Ба, який надійний чоловік, не те що мій колишній…

Але ж ні. Де ж його море?! Замість нього я бачу каламутні, ніби задимлені, повністю білі очі. Це що, якісь чудо-лінзи?! Лице сто відсотків його! Той же гострий ніс і округле підборіддя, той самий розріз близько посадженних очей і припухлі вуста...

— Алісо номер одинадцять — через годину почнеться конкурс. Приготуйтесь до нього краще, ніж до показу.

Голос л'ється чисто та ніжно прямісінько в саме серце. Дим з очей перекочується в мої і вже нічого, крім нього, не бачу. І як з цього пронизуючого туману вибратись?..

А ні — можна легко. Він за долю секунди поставив мене на ноги і повів за руку по вузьким сходам через вже знайомі і порожні куліси, а потім по коридору праворуч завернув у інший коридор і, нарешті, відпустив мою руку біля чорних дверей. Якби я була молочним шоколадом — я б за цей час вже точно розтанула в його руках. Але навіщо ж відпустив? Я згодна танути ще довше.

Туманоокий притримав для мене двері і заходить за мною слідом. По затишній кімнаті бачу десятки свічок у вишуканих підсвічниках. Освітлення слабке, але, здається, на меблях забагато пилу. А серед меблів є ліжко! Ще й королівського розміру і з балдахінами...

Носій білого костюму зачиняє за собою двері і йде прямо до мене. О ні, мабуть я поквапилась зі своїми бажаннями!

— Чому ми тут?

— Я маю ліпше тебе роздивитися, — наближається він повільними кроками.

— І як же це ви хочете зробити?

— Краще просто мовчи, — його вказівний палець опиняється на моїх губах, зоображаючи жест мовчання.

— Якщо ви зараз скажете мені роздягатися, як сказали це у примірочній, то я точно вас вдарю! — підвищую голос, не стримуючи емоцій, але він вже близько і майже дихає мені в обличчя.

— Користуйся моментом, мала, бо попереду ще Конкурс. Можливо це твій останній шанс насолодитися людським життям.

Його ніжності, коли він говорить, чомусь мене вже не беруть. Якийсь він дивний. Ще й руки простягає, торкаючись моєї акуратної зачіски і талії! От нахаба, я ж попереджала!

Але мого замаху на його чоловічу честь і гідність не відбулося, бо двері відчинили з того боку. Мій нескромний кавалер відскочив назад і тепер... я бачу точну його копію, яка стоїть в дверному отворі. Це в мене в очах двоїться від емоцій та почуттів чи що?..

— Аіре, що ти тут робиш?

— Акваре — не роби з себе наглядача, будь ласка, — вигороджується той, який щойно торкався мене.

— Аіре. Я попереджаю ще раз — не чіпай учасниць!

Злість в очах з океаном народжує хвилі! Я бачу це навіть на відстані. Отже, я помилилась і мене спіймав на п'єдесталі не той, від кого у мене мурахи гуляють по оголеним плечам... Вони близнюки чи також клони?

— Мені вийти? — Аір зі своїм туманом в очах навіть не глянув на мене. — То пропусти.

Володар океанських хвиль відступився і дозволив Аіру покинути кімнату, а сам, не зрушуючи з місця, звернувся до мене.

— Тобі тут подобається?

— Наче непогано.

— То залишишся тут?

О ні, знов відчуваю його гіпноз, від якого я забуваю все на світі! Треба поквапитись з відповіддю, а то ще перетворюсь в гіпсову статую.

— ... О ні. Ні! — наче взяла себе в руки. — Я дуже вибачаюсь, але мені треба покинути ваш захід. Я поспішаю!

Йду до дверей, повторюючи дії свого нещодавнього залицяльника.

— Ти не можеш покинути стіни Палацу, поки не будеш вільною, — вже загородив двері своїми широким станом, мій гіпнотизер.

— Тобто поки не закінчеться цей ваш конкурс?! Але стривайте — я не записувалась в учасниці! Я доставляла замовленя, помилилася адресою, а ви, — набравшись трохи сміливості, тицьнула йому в кам'яні груди своїм пальчиком. — А ви з'їли ті суші, навіть не запитавши для кого вони і хто оплачує доставку!

— Забудь за них. Як і за все інше.

Давши мені безглузду пораду, володар морських очей та шаленого характеру дуже швидко вискочив у коридор і защемив двері перед моїм носом. Що це за чоловіки, котрі думають, що можуть наказувати жінці все, що їм хочеться? Вони взагалі нормальні люди? І чи люди вони взагалі?..

Моя інтуіція в області третього ока і п'ятої точки знову змусила занепокоїтися. От що за конопляна магія? Це все взагалі законно?!

Від напруженності в думках торкаюся своїх заплющених повік... і згадую, що я ж з макіяжем! Пальці геть! Хоч як би там не було, а красу треба зберегти до новорічної ночі! До речі, десь залишила свій телефон. У примірочній здається... Не біда, а ціла катастрофа на мою голову!

А котрий час? Не встигну до ресторану і навіть не отримаю зарплатню за останні три тижні! Сьогодні б мали видати. От прямо зараз! А я стою, вся така красива, зачинена в кімнаті з пилом та свічками і не можу нічого вдіяти? В кімнаті навіть вікна немає, звідки вибратись. От тобі й святковий настрій!

Поки гуляю по кімнаті, бо все одно робити нічого, — помічаю годинник. За чотири години Новій рік! Ну що ж — вже не зроблю променад по супермаркету. Та моя сестра зі своїм хлопцем з цим самі можуть впоратися. Можливо, вони навіть тільки вдвох відсвяткують це свято і будуть раді, що ніхто зайвий не колупається в них, цілуючих, своїм одиноким поглядом… Ех, щасливі! Вони вже шість років разом, а кохання все таке ж палке, як в перші дні. Хоча і сварки такі ж гучні. Але ж вони разом! А я була заміжньою лиш рік, кілька місяців до цього позустрічавшись, а потім розлучалась зі скандалом. Чоловіки зі мною довго не можуть протриматись. Можливе, треба бути трохи лагіднішою?.. Та ні, ні — то трапляються просто не виховані...

Не знаю, скільки часу я вже сиджу на краю запиленого ліжка, жаліючи свою невдалу долю, але двері все ж відчинились знов. Морські хвилі пробіглись оцінюючим поглядом по моєму стану.

— Бачу, ти зовсім не готувалась до конкурсу.