6 годин до...

Я, звичайно, не Геракл, але цілу годину промаринувалась в цьому незручному кріслі, витримавши тортури, тобто майстерність, цих не таючих сніжинок! Цікаво, чи дають за це медалі?

Спина жалібно стогнала від незручної пози, але відображення в дзеркалі говорило, що дівчатка добре постарались.

— Оце так вразили! Дякую, — зверталась я до них вже не очікуючи ніяких відповідей.

За всю годину в гримерці стояла повна тиша, не враховуючи звуки інструментів та рухів. Всі інші крісла вже давно звільнились, а власниці свіжо створенних зачісок і мейкапів подалися назад у коридор, звідки й мене привів той бог, з океаном в очах... Максиму до нього ще далеко. То може?..

Так, досить марити, коли суші мерзнуть! Час знайти замовника та повертатись, гарненькою лялею, до роботи. Телефон вже розривається від нових повідомлень, а я цілу годину тут пройовзалась на кріслі! Ось такі сучасні робітниці року.

Розправляю спину, проводжу пальцями по гладеньким кучерям, кліпаючи своїми довгими накладними віями, — мабуть затримаюсь заради селфі у дзеркалі…

Та тільки налаштувала свої червоні губи, як мене застукали за цією справою:

— Пора на примірку.

Йой, чагуйстер ти недозляканий! Я аж телефон мало з рук не впустила, через те, що!.. Капітан "Морська душа" заявився на порозі…

А ні — телефон гепнувся на підлогу! Наступного разу треба спробувати не дивитись в ці зачаровані очі, бо знов щось з рук випущу, чи забуду своє ім'я...

От би мені втопитися в ньому... Чи я вже це зробила?

Диявол, який забрав мою увагу та душу, елегантно подав свою руку:

— Ходімо зі мною.

Повільно вклала свою руку в його, холодну, але разом з тим затишну, не відриваючи своїх очей від його. Замріяна усмішка не сповзала з мого лиця, бо так готова слідкувати за ним хоч до Місяця чи Нептуна… Хвойна ж ти гілочка, знов все випурхнуло з голови!

— Ой, телефон, — вчасно пригадую, зробивши лише кілька кроків.

Довелося відірвати свою руку від його потягнувшись за загубленим, а також захопити рюкзак і пакунок із замовленням:

— І підкажіть кому віддати суш...

Знов гіпноз його очей збив з пантелику і я, немов божевільна, вже витріщаюся в його царський профіль. 

— О, суші я люблю! — він максимально близько підходить до мене, м'ягко забираючи паперовий пакунок і жестом запрошує вийти з кімнати.

Цього разу красунчик провів мене до сусідньої кімнати з розмальованими ширмами.

— Роздягайся, — без зайвих докорів сумління мовив мій ідеал чоловічої краси, всідаючись на м'ягкий диванчик.

Ну мені може й закортіло на побачення з ним, але ж не на таке! Де ви бачили такі манери? Хто ось так поводиться з дівчиною, яку вперше бачить в житті? Сліпе захоплення враз змінилось на обурення в моїх округленних очах.

— Що ви собі дозволяєте?!

— Їсти суші, — спокійно відповів синьоокий ловелас, вже ковтнувши рол норі-маку  та обвалюючи другий у соєвому соусі.

— Я не буду роздягатись перед вами!

Зненацька з першої ширми, що стояла поряд, визирнула ще одна білява Сніжинка, подібна моїм попереднім перукарю та візажисту, а з нею інша дівчина, котру я вже бачила нещодавно у так званому салоні краси, сидячою в кріслі… Тільки зараз вгледіла, що за деякими з ширм є люди. Тобто, ми в цій кімнаті не самі, а мені пропонують оголитися!?

— За ширму заходь, щоб перевдягнутися, — ледве стримуючи сміх, але продовжуючи жувати смачні витвори японської кухні, пояснив мій чорнявий путівник.

Ой, якось по-дурному вийшло… 

Ось в цьому вся я — тільки закохоюсь, а вже починаю тримати дистанцію та показувати свій характер, хоча іноді і безпричино. Мабуть тому в мене вже рік далі першого побачення стосунки не просуваються. Хоча ж люблю потанцювати у парі з пілоном, бо ж сексуальна кішечка, харизматична ніби, з модельною зовнішністю, про що мені говорили не раз, але через свій характер та мішкуватий стиль в одязі — завжди відлякую від себе чоловіків. Навіть зараз мій флісовий костюм видно муляє очі цьому атлету…

Мою глибоку задуму відволікла, схожа на інших, чергова Сніжинка. Вона вдерлась за мою ширму без попередження, ще й простягла до мене якусь сукню! Ну як "яку" — синю атласну, яка оголювала плечі, з розшитим бісером бюстом та розрізом до самого лівого бедра від п'ятки. Неймовірне вечірне вбрання!..

Звільнивши дерев'яний баян та залишивши там свій одяг, предстала перед синіми очима у всій красі, заодно вдивляючись у дзеркало поряд. Яка Богиня Краси! Якось ніколи не випадало нагоди одягати такі високі підбори та вишукані сукні зі шлейфом у пів метра, а воно все так мені пасує… При такому повному параді вже точно треба зробити фото! Може його попросити?

Але моя горда постать та шикарний вигляд ніяк не вразили любителя сушів і він навіть оком не моргнув! Більше того, він кинув мені лиш одне: "Пів години вільний час", і вийшов з примірочної. Ну ось, знов все самій робити...

Телефон в руках зайорзав від вібрації, щойно встигла зробити кілька селфі у дзеркалі. Ото ще сто грамів до сніданку! Адміністратор ресторану турбує. Завжи від цієї Петрівни, по кличці Акула, немає спокою — всюди дістане... 

— Котова! Де тебе чорти носять?!? Дзвонить клієнт, який мав би бути вже ситим і задоволенним від швидкої доставки, — свій гнів Акула Петрівна добре вміла донести простими словами. — Ти що в Париж йдеш пішки чи як?!

— Ні, ні, — не охоче кидаю протест у відповідь. — Вулиця Криворізька 33. Я вже біля будинку!

— Нещастя ти бедуїна! Курка спляча! Це вже третя помилка за тиждень! Якщо не віддасиш це замовлення і не повернешся до ресторану до дев'ятої години, про новорічну премію можеш забути!.. Хоча ні, — приготувалась проявити свій акулячий темперамент моя керівниця. — Про роботу можеш не мріяти! Тому швидко прямуй за адресою Криворізька Площа, будинок 33!

Вона швидко закінчила розмову даючи зрозуміти, що я дійсно дурепа... Переплутала вулицю з площею! От точно відчувала ж третім своїм оком і п'ятою точкою якусь біду!