7 годин до...

Жваві сині очі знов облили з ніг до голови своєю увагою:

— Спеціалісти зараз займуться тобою. Сідай сюди, — вказав його приємний голос на крісло, перш ніж покинути кімнату.

Але це був ніякий не зал очікування — це була справжня гримерка, де напроти рівного ряду крісел висіли дзеркала, обліплені дрібними лампочками, а довкола дівчат у кріслах кружляли феї краси.

Щойно я зайняла шосте крісло — єдине порожнє, до мене підскочили дві Сніжинки-наречені, які зайнялись моєю зачіскою та макіяжем.

— Вибачте, а де Аліса? — я несміливо кинула питання до дівчат у білому вбранні, але вони мене наче не чули, обговорюючи моє обличчя і волосся та що з ними можна зробити.

Варикозні мої ноги! Цікаво, за який рахунок цей бенкет краси? Чи то такий спосіб розплатитися за доставку?

І тільки зараз до мене дійшло, що той красень, з морем у очах, назвав мене Алісою... От же ж яку розгубленість викликає моментальна захопленність чимось! Наче закохалась в одну мить. Даю чесне дівоче, що таке зі мною вперше…

Та бити тривогу запізно, бо одна майстриня в білій сукні вже щось наносить на моє обличчя, а інша її копія копирсається у моєму горіховому волосі. Аби ж тільки не вискубла, а так — добре! Хай роблять з мене топ-модель! Скільки фото гарних потім зроблю, що і Даринка позаздрить, і Максим нарешті покличе на друге побачення! Ну, на крайній випадок, вогником на сторіс відповість вже точно...