Розділ 1: Перший день

Вітер. Солоний, різкий, як лезо. Він бився об обличчя, здуваючи останні сумніви.

Позаду — лише хвилі, попереду — остов кам’яної вежі, що здіймалася до сірого неба. Маяк. Його нове місце роботи.

Віктор зробив кілька кроків дерев’яним причалом, а далі — вузька стежка яка  вела до підніжжя. Він пройшов повз заіржавілу вишку зв’язку, єдину споруду окрім маяка. На острові більше не було нічого — ні людей, ні дерев. Лише камінь, мох і море.

Робота була проста: наглядач маяка. Сім днів. Хороша оплата. «Ти просто слідкуєш за механікою, записуєш зміни в журнал і не лізеш туди, куди не треба», — сказав чоловік у чорному пальті, коли передавав ключі на березі.

Віктор ще тоді помітив, що той не дививився в очі.

Всередині — тиша.

Лампа блимає. Дерев’яні сходи ведуть нагору. Маленька кухня. Кабінет. Спальня. І великий зал з механізмами маяка.

На столі лежить журнал, у який він має щодня вносити записи.

Дата: 1 серпня. Час: 16:47.

«День перший. Все працює. Вітер північно-східний. Температура +23. Об’єкт стабільний. Зв’язок працює.»

Підпис: В. Губчак

Віктор відкинувся в кріслі. Простір навколо був непривітний, але чистий. Тут усе дихало ізольованим порядком. Навіть годинник ішов дивно — повільно, наче не хотів відпускати час.

Ніч.

Маяк засвітився, ритмічно обертаючись, ніби пульсуючи світлом крізь туман. За товстим склом — тільки темрява й море.

Віктор сидів у кабінеті, читаючи стару книжку, залишену кимось до нього. Час від часу підіймав погляд на монітори. Все було спокійно.

Він навіть подумав, що 7 днів тут можуть виявитися подарунком долі.

Спокій. Тиша. Відсутність людей.

Світ, який не вимагає нічого — тільки бути.

Та на цьому острові світло ніколи не залишалося самотнім.

І з другого дня все почне змінюватись.