ГЛАВА 1

Мелані. Наш час.

  І ось знову настав черговий ранок. Судячи з того, що на вулиці вже світило сонечко, то день повинен був бути звичайний , тихий і не віщував нічого поганого, але це було з ранку , а що далі може бути ще невідомо . Адже у мене рідко буває все добре і спокійно, особливо в такий час .

 Сьогодні я прокинулася як звичайно рано в 06.00 ранку , довше спати я не могла, якби ще заснула то, могла запізнитися на роботу. А на ній я працюю ще дуже мало, можуть звільнити . А ще мене мучили кошмари зі спогадами з минулого, і це було майже щоночі, і ще страх того що я можу зовсім не прокинутися через те що у сні мене вб'є якийсь вампір - монстр. Потім як зазвичай , я вставала з ліжка, приводила себе в порядок, снідала і йшла на роботу , потім ввечері після роботи прогулювалася.

Могла зайти і до своїх нових друзів в нашу секретну лабораторію, яка була в підвалі квіткового магазину. Про це, звичайно, ніхто не знав. І там вони намагалися створити вакцину або щось на зразок зілля, щоб будь-яких вампірів перетворювати в людей (це була справа мого брата, яку він не встиг завершити, так як його жорстоко вбили, а я продовжила, в пам'ять про нього) . Там я бувала недовго, іноді допізна, найчастіше на вихідних , так убуваючи час, що б, не бути однією в 4 стінах . У своїй невеликій орендованій квартирі я жила одна. Моє життя було нелегким і зовсім не скучним, як для звичайної людини. З огляду на те, що в світі і нашому місті точилася війна людей з вампірами, і вампірів один з одним , але при цьому страждали і люди. І в будь-який момент міг напасти один з цих вампірів і вкусить  або навіть вбити, і потрібно було вміти себе захистити, а це я могла , і вміла , завдяки одній людині якій я була зобов'язана своїм життям.

Про себе скажу так : Я була зеленоока, з довгим рудими волоссям , нижче плечей з не зовсім стрункою фігурою дівчина, зростанням приблизно 169 см .

Звуть мене - Мелані Дік , це дівоче прізвище мами, прізвище вітчима я змінила, що б ніхто не знав хто я , насправді і це через моє минуле. Мені 23 роки, ще незаміжня, так як на особисте життя у мене немає часу, так і не зустріла я ще того, кого зможу полюбити, так як мама любила вітчима, дітей теж немає, хоча я думаю, я ще молода для цього , та й не готова . Батьків у мене вже немає, мати убили, коли мені було 15, а вітчима у мої 20 , ще був у мене зведений брат (син вітчима) , якого, я дуже любила як рідного, але, ці монстри - вампіри відняли у мене і його .... Вони відібрали в мене всіх , хто був мені дорогий ... .. всіх кого я любила ...

І тоді вирішила для себе, що я знайду винного і помщуся, і я це зроблю, будь-що це не стало , навіть ціною свого життя . Хоча якщо бути чесною, то не всі з вампірів були поганими, це я знала особисто, так як моя сім'я, а точніше вітчим і брат були теж Вампірами , так саме вампірами, і я стала частиною їх , хоча я і моя мама була звичайною людиною .

Коли моя мати полюбила й вийшла заміж за Пітера ГУКСА ( лідера одного з кланів вампірів, як я потім дізналася), тоді ще ні я, ні вона не знала хто він такий. Але коли , після весілля і через рік прожитий з ними нам це сказали, то вона не  злякалася, як і я . Ми це сприйняли на диво спокійно.

Насильно нас, звичайно, не стали перетворювати, а дали нам вибір вирішувати самим, і ми вирішили залишитися людьми, вони прийняли наш вибір , залишитися людьми, але сказали, що будуть нас берегти. Але це було все вже в минулому. А з це минуле я просто хотіла забути, і не згадувати, але не могла, воно часто про себе нагадувало при кожному виді будь-якого вампіра, тих фотографій, які у мене були з минулого , і тому, що вони  зробили, і що у мене відняли .

І це все , моє дитинство, і той час коли було спокійно і добре, і ми всі були, живі ми були разом і головне щасливі, і у мене була сім'я, я згадала дуже часто, і зі сльозами на очах. Але моїх сліз не бачив ніхто ...

І ось сьогодні я знову це все згадала. Всі ті дні .... І хороші і ті, і, погані які все змінили, все моє життя і всю мене ....... І ось як все це було .........

 Минуле ... .. . Коли мені було 10 років.

  Сьогодні я і моя мама приїхали, в якійсь незнайомий і чужий для мене будинок, мені подобався той наш старий будинок. Я розуміла, що мама повинна бути щасливою, вона цього заслуговувала. Особливо якщо ця людина, серйозно до неї налаштована , любить її, і не буде її ображати і мене . Мені було тоді 10 років, але я це все вже розуміла, як і те, що мама не повинна бути до кінця своїх днів одна, через мене .  Коли ми увійшли це був величезний старовинний будинок, або просто був так зроблений, як у фільмах жахів, великий і темний і дуже шикарний, як замок, таких я ніколи не бачила. Там було багато чужих і дивних людей, які мене дуже лякали, так, що у мене мурашки бігали по шкірі. Але, те, що мама була поруч, мені на цей момент було достатньо. В середині  будинку  нас, зустріла   домробітниця і провела в великий зал, це була вітальня, і ми сіли на диван , і мама побачивши що я злякалася, мені сказала:

- Мелані, донечко, з сьогоднішнього дня ми будемо жити тут..

- але мама, як це? Чому? І що це за люди ? вони мене лякають !

- доня не бійся я поряд і вони тебе не скривдять, я тобі обіцяю, а тепер будь хорошою дівчинкою і роби, що тобі кажуть…

- звичайно, мама ...  сказала я

 І я побачила, як до кімнати зайшов незнайомий мені дядько і хлопець , мама встала з дивана і пішла до чоловіка посміхнулася, він її обняв і поцілував, і потім вона казала мені :

- донечка це твій новий тато його звуть Пітер, а цей хлопець тепер брат , його звуть Кайл