паскудний день

5 хвилин спокою на день вартують того, щоб продовжувати жити. Ти збираєш їх по частинкам: деякі даються тобі легко, деякі ти мусиш видирати з чужих рук, деякі вигризати зубами. Деякі сяють, як сонце, деякі пахнуть, ніби квіти, деякі голосні, як сміх, деякі гарні, ніби небо, деякі далеко, як зірки… І ти маєш на день всього лише 5 хвилин, щоб зібрати їх і зібратися собі по частинкам, щоб сьогодні було не даремним.

Ти біжиш по вулицям, намагаючись не штовхати людей, і у тебе немає часу думати про хороше. У тебе стікає піт по скроні через спеку, і ти не маєш бажання шукати позитив у прогнозі погоди. Ти купуєш несмачну каву, і тобі далеко не до думок, що наступна буде краща. Ти поправляєш на плечі сумку, що постійно спадає, і дратуєшся, що твій вибір сьогодні недоречний. Ти вдягаєш навушники у метро, тому що діти поруч занадто голосно кричать, і ти аж руки стискаєш, стримуючи роздратування. Ти намагаєшся видавити зубну пасту зі спорожнілого тюбика зранку, і вже думаєш, що день буде поганим. Ти забуваєш речі вдома, виходячи з квартири, і запихано повертаєшся назад, ледве стримуючи гнів на себе. Ти викидуєш засохлу квітку, засмучено думаючи, що квіти це не твоє. Ти перевіряєш час кожні дві хвилини, сидячи у таксі в заторі, панікуючи, що пропустиш зустріч. Ти крутишся зі сторони в сторону на ліжку через нічні жахіття, і зранку вже злишся на все живе. Ти живеш двадцять три години пʼятдесят пʼять хвилин свого життя у неспокої, намагаючись віднайти якусь уявну рівновагу та викреслити зі списку у телефоні чергову справу на день.

І ця гонитва за життям без життя втомлює. Гонитва за продуктивністю, гонитва за кращою версією себе, гонитва за чужими проблемами, гонитва за допомогою, гонитва за людьми, гонитва за створенням власного маленького куточку, в який інколи хочеться забитися зі склянкою води в руках та сидіти у тиші, допоки та вода не закінчиться, і не доведеться знову підводитися на ноги та думати, що в біса робити далі. Сьогодні. Завтра. Післязавтра. Через місяць, півроку, рік…

А між гонитвою сьогодні та завтра у тебе є рівно 5 хвилин.

10 секунд тепла у грудях, коли відкриваєш двері старшій усміхненій жінці у торговому центрі.

15 секунд щастя, коли зупиняєшся вдихнути запах квітів на дорозі.

5 секунд спокою, коли закінчуєш дратівливий дзвінок на роботі.

1 хвилина щастя, коли купуєш собі ж квіти і йдеш з ними по вулиці, несучи додому; а після - 1 секунда тепла у грудях кожного разу, як погляд падає на них.

20 секунд піднесення, коли у пісні починає грати улюблений момент.

3 секунди щастя, коли проходиш повз пекарню, з якої смачно пахне.

10 секунд радості, коли допомагаєш підняти людині річ, яка впала, і отримуєш щасливу посмішку у відповідь.

47 секунд спокою, коли сидиш на сходах батьківського будинку та глибоко вдихаєш весіннє повітря.

1 секунда вдячності за лайк.

4 секунди за нові речі.

7 секунд за холодну воду у спеку.

4 секунди за тепло у приміщенні взимку.

12 секунд за смішний жарт.

23 секунди за зустріч з друзями…

І з кожною секундою набирається 5 хвилин. 5 хвилин, без яких день прожити складно. Коли життя переповнене гонитвою за всіма іншими емоціями, то 5 хвилин спокою виглядають не так вже і погано. Коли хочеться зупинитися між загубленим гаманцем та зламаним автобусом і сісти на землю, закривши вуха руками, потрібно робити глибокий вдих, це дасть тобі 5 секунд спокою, глибокий видих - ще 5. А після цього чергова несмачна кава. 8 секунд приспіву. Відключена вода. 3 секунди співу пташок. Конфлікт в автобусі. 20 секунд підвищення зарплати. Зламані окуляри. 38 секунд смачної їжі. Втрачені можливості. 1 хвилина обіймів з рідними.

І виявиться, що, в принципі, заради 5 хвилин варто прожити ще один день.

Ще один до біса паскудний, до смішного нікчемний, до чортиків поганий, до межі паршивий день.