Несподівана тінь

Максим стояв біля діри в підлозі, яку залишив дриль капітана Буряка, і розмірковував, що робити далі. Дриль лежав поруч, мовчазний свідок невдалого екзорцизму, а пил досі повільно сідав на дерев’яні дошки сцени, створюючи атмосферу сільського фільму жахів із дуже обмеженим бюджетом.

— Якщо під сценою є прихована кімната, то, можливо, там є відповіді! — з натхненням промовила Соломія. У її очах горів вогник справжньої детективної жаги.

— А може, там просто ще більше пилу й старого мотлоху? — сподівався Іван, потираючи ніс. Його ентузіазм був десь на рівні кімнатної температури у підвалі.

Максим нахилився ближче, щоб краще роздивитися дірку. Сцена знову затріщала, нагадуючи, що вона не була збудована для таких пригод.

І саме в цей момент…

Щось промайнуло біля дверей. Швидко. Тихо. Як мишка в туфлях для ніндзя.

— Що це було?! — різко прошепотіла Соломія, хапаючи Максима за руку.

Усі різко повернули голови. В коридорі клубу, де лампочка миготіла від старості чи прокляття, промайнула фігура в чорному плащі. Вона ковзнула в темряві так, ніби була не людиною, а тінню з дешевої опери.

— Він тут! — вигукнув Максим, не гаючи ні секунди.

Миттєво він рвонув уперед, як гепард на каві. За ним, майже не думаючи, побіг Тимко — юнак із добрим серцем і не надто добрим орієнтуванням у просторі.

Іван, замість того, щоб рятувати ситуацію, задер голову до стелі і театрально зітхнув:

— А чому ми не можемо просто дозволити йому піти?! Може, в нього просто справи… родинні?

Але було вже пізно.

Максим і Тимко влетіли в коридор. Темна фігура мчала попереду з неймовірною спритністю. Її плащ майорів за спиною, наче вона збиралася ось-ось злетіти. В клубі знову запанувала тривожна тиша, яку порушувало лише тупотіння кросівок по лінолеуму.

Тінь щезла за рогом.

І це була лише прелюдія до того, що чекало далі.