Спецоперація “Діра у підлозі”

Капітан Буряк урочисто ввімкнув дриль. Той завив, як голодний вовк у лісі. Леза закрутилися з такою швидкістю, що здавалося — зараз вони просвердлять не тільки підлогу, а й час і простір.

— Тепер відкриємо портал у пекло! — виголосив він, ніби веде армію в останній бій.

— А може, не треба?! — злякано пробелькотів Іван, який уже подумки писав заповіт.

— ТА ВЖЕ ПОРА! — гучно, як грім серед ясного неба, пролунало у відповідь.

Дриль заверещав ще голосніше, ніби намагався перекричати здоровий глузд. Капітан уперся ним у підлогу з такою рішучістю, наче намагався дістатися до ядра Землі.

Дошки сцени захрипіли, фанера почала сипатися, піднімався пил, і в повітрі завис запах старого лаку, мишачої шерсті й капітанової надії. Пиловий смерч закрутився навколо нього, ніби природа сама протестувала проти такого святотатства.

І раптом...

Під сценою щось загуркотіло. Глухий, низький звук, який пробрався під шкіру і зупинив усі розмови.

Капітан завмер.

Усі селяни принишкли. Навіть пес Барбос, який до того гавкав на вітряк, замовк і втиснувся під лавку.

Під сценою знову щось зашаруділо. Звук був, наче хтось величезний облизувався після обіду. Або як старий холодильник, що вирішив ожити і піти мстити.

Буряк зблід. На очах у нього було написано: “Я передумав”. Дриль раптово вимкнувся і, немов теж переляканий, вислизнув з його рук і впав на підлогу з глухим “бух”.

— Ой-йой… — прошепотів капітан. У нього не залишилося більше стратегій. Тільки одне — ноги.

— Що це було?! — перелякано прошепотів хтось із натовпу.

— НУ ЙОГО К БІСУ! — вигукнув Буряк і помчав до виходу, так швидко, що навіть Бублик не встиг за ним.

Селяни, побачивши, що їхній “захисник” утік, не стали чекати другого акта. Підхопивши дітей, калачі та, дехто — ще й табуретки, вони рвонули з клубу, мов зруйнованої греко-католицької бібліотеки.

Лишилися тільки слідопити. І Бублик. Він спокійно сидів на сцені, доїдав той самий часник, ніби нічого особливого не сталося. Його погляд говорив: “Ну от, знову без мене нічого не вийшло”.