Ім'я зниклого актора

На афіші було написано:

"Великий виступ! Лише один вечір!
Антон Дорошенко – актор-містерія!"

Шрифт був витончений, аркуш пожовклий, кути трохи порепані, але ім’я читалося чітко. Так, наче його хтось щойно написав, і чорнило ще не встигло висохнути.

Всі завмерли. В костюмерній запанувала тиша, яка здавалася навіть густішою, ніж тиша підвалу. Лише десь позаду скрипнула дошка — ніби сама шафа здригнулася від розкритого секрету.

— Ми знайшли його ім’я, — прошепотіла Соломія, дивлячись на афішу так, ніби вона тримала у руках лист з того світу.

— Антон Дорошенко… — повторив Максим, ніби смакуючи звук.

— Звучить знайомо… — нахмурився Тимко, почухав потилицю, і раптом додав: — Бо так звали нашого старого вчителя фізкультури?!

— Іване, ти серйозно? — скептично глянув на нього Максим.

— Ну вибачте, я не часто читаю афіші з привидами! — знизав плечима Іван. — Може, це просто популярне ім’я!

Але жарти не змогли розвіяти ту напругу, що повисла в повітрі.

Максим стиснув губи, вдивляючись в афішу.

— Отже, цей чоловік — Антон Дорошенко — той самий актор, який виступав тут. І той самий, який зник.

— Але якщо він просто поїхав, як усі кажуть, — задумалася Соломія, — то чому його ім’я не збереглося в пам’яті місцевих? Чому ніхто навіть не згадав, як його звали?

— Бо ніхто не любить говорити про таємничі зникнення, — знизав плечима Тимко. — Люди забувають усе, що їх лякає.

— А може… — повільно, майже не дихаючи, додала Соломія, — хтось спеціально намагався його стерти?

Ця думка, вимовлена вголос, повисла в повітрі, немов примара, яка щойно увійшла до кімнати. Всі переглянулися. Навіть Бублик припинив облизувати лапу і втупився в афішу, як у щось живе.

— Якщо його забули, — прошепотів Іван, — значить, хтось цього хотів.

— І якщо ми знайшли його ім’я… — сказав Максим, — значить, ми зламали цю забуту тишу.

Усі стояли мовчки.

Бо це вже не була просто історія про костюм у підвалі.

Це була історія про те, як хтось намагався стерти людину. І як ця людина — знайшлася.