Дві версії

Після того, як таємнича фігура зникла просто перед їхніми очима, слідопити повернулися до старого дуба біля річки — свого неофіційного штабу. Повітря було прохолодним, трава під ногами ще зберігала денне тепло, але атмосфера була наелектризована.

Ніхто довго не говорив. Аж поки Іван не витримав.

— Він просто розчинився в повітрі! — вигукнув він, почавши бігати навколо друзів. Його руки махали в усі сторони, ніби він диригував симфонією паніки. — Люди так не роблять! Люди не зникають, коли на них дивляться четверо дітей, кіт і два ліхтарики!

— Але ми бачили його тінь, чули його кроки! Це була реальна людина! — заперечив Максим. Він сидів на землі, спершись на стовбур дуба, і намагався аналізувати кожен момент, відтворити рухи тієї фігури, кожну її дію.

— Але ж тепер його нема! — не здавався Іван. — Він просто зник! Я знаю, як виглядає людина, що тікає. А це… це було, як у фільмах!

— Може, він сховався, — припустив Тимко, зосереджено розглядаючи карту клубу, яку сам колись намалював для "прикольної пригоди", а тепер вона раптом стала важливою.

— ДЕ?! — Іван розвернувся до нього з очима, повними недовіри. — Там же сцена! Завіса! Все відкрите! Ви ж самі бачили!

Слідопити замовкли. Ця частина справді не мала пояснення. Фігура стояла на сцені. Потім зробила один крок — і зникла. Не втекла, не стрибнула, не побігла. Просто… зникла.

— Можливо, там є якийсь прихований прохід? — обережно запитала Соломія. — Стара пастка чи двері за декорацією? Ми не перевірили все…

— А можливо, це не прихований прохід, — перебив її Іван. — А прихована реальність!

Усі глянули на нього.

— Ну, а що! Може, дзеркало справді щось робить! Може, ця постать взяла і... пройшла крізь щось! Пшш! — Іван зробив руками ефект "розчинення в ефірі".

— Пшш?! — перепитав Тимко.

— Тихо, — сказав Максим. — Є варіант: ми не бачили, куди він пішов, бо він пішов туди, де ніхто не шукає.

— "Шукай там, де не шукають", — повторила Соломія. — Отже, все повертається до дзеркала?

Максим кивнув.

А Іван зітхнув і промовив:

— Ну супер. Наступного разу ми ще й крізь стіни лазитимемо…