Ідея (геніальна або жахлива)

Іван негайно похитав головою, як тільки почув фразу "зайдемо в клуб".

— А що, якщо ми туди зайдемо, і воно нас… ну, типа того?

— Ти хочеш сказати "з’їсть"? — уточнив Тимко з таким ентузіазмом, наче це був квест, де перемога — не вижити, а бути частково з’їденим, але героїчно.

— Я такого не казав! Але, можливо, воно вміє це робити! — Іван озирнувся, ніби очікував побачити в натовпі селян когось з лопатою і екзорцистським посвідченням.

— Або просто стоїть і шипить на людей, — втрутилася Соломія, зиркнувши на Бублика, що саме в цей момент облизував лапу з таким виглядом, ніби готувався до інтерв’ю на тему "Чому всі ці люди метушаться, коли я ще не повечеряв?"

Бублик сидів у тіні дерева, елегантний, мов грецький бог байдужості. Але коли прозвучало слово "привид", його жовті очі блиснули. Не сильно, не різко, але достатньо, щоб усі зрозуміли: він усе чує. І, можливо, знає більше, ніж виглядає. А можливо — просто хоче, щоб його залишили у спокої.

— Все, вирішено, — сказав Максим, стоячи на тлі клубу, як командир перед штурмом. — Ми зайдемо в клуб і самі розберемося.

— Це дуже погана ідея, — буркнув Іван, ховаючи руки в кишені, ніби шукав у них інструкцію «Як не стати частиною паранормального явища».

— Це геніальна ідея! — Тимко вже трусив кулаками, ніби на сцені мав вийти не привид, а боксер із сусіднього села.

— Це єдина ідея, яка дасть нам відповідь, — зважено сказала Соломія і закрила блокнот з характерним клацанням, що означало: «Слова сказані. План затверджено. Далі — в історію».

Іван зітхнув — довго, глибоко, як людина, яка бачила достатньо для того, щоб зрозуміти: якщо команда вирішила йти — то не врятує ні полин, ні баба Варвара, ні навіть запасна ковдра.

— Я знав, що це станеться, — сказав він і поплентався за всіма.

Кіт Бублик повільно встав, потягнувся, і, не змінюючи виразу обличчя, рушив за ними. Бо, як відомо, коли у справу втягується привид — без кота не обійтись.