Глава 11. Пророк

"Я не знав. Я просто знаю як працює алгоритм. Система передбачувана. Вона працює за правилами. Я їх описав." 

Анатомія кастової демократії

До точки в навігаторі Максим їхав ґрунтовкою. Тридцять кілометрів від столиці. GPS вів через ліс. Дачний кооператив "Сосни". Ділянки занедбані. Паркани покосилися. Рідкісні машини.

Він думав про ніч. Про "Анатомію". Про касти. Про Денніца. Про Юлію. Усі пазли склалися в картину. Але картина була неповною. Не вистачало однієї деталі. Головної. Як Петро дізнався? Як передбачив смерть Юлії за день?

GPS сказав: "Ви прибули". Максим зупинив машину і вийшов.

Ділянка сорок сім. Паркан дерев'яний. Старий. Не гнилий, але покосився. Хвіртка відчинена. Дача радянської забудови. Одноповерхова. Дах шиферний. Стіни дерев'яні. Вікна чисті. Дрова складені біля стіни. Город занедбаний. Бур'яни по коліно.

Максим пройшов через хвіртку. Підійшов до дверей. Постукав. Ніхто не відчинив. Він обернувся і побачив людину біля сараю. Та методично колола дрова.

Худий. Борода сива, довга. Светр старий сірий. Штани, що втратили вигляд і форму. Чоботи гумові. Руки сильні. Сокира важка. Рухи точні. Колун розколював поліно з першого удару.

Петро зупинився. Подивився на Максима. Обличчя спокійне. Не божевільне. Не параноїдальне. Просто відсторонене. Як у людини, якій все байдуже.

Кивнув:

— Максим Верітас.

Максим здивувався:

— Ви знали, що я приїду?

Петро поклав сокиру на колоду:

— Знав. Юлія померла. Ви знайшли мої листи. Прочитали "Анатомію". Приїхали за відповідями. Усе так? Логічно?

Він пішов до будинку. Максим ішов слідом. Петро запитав через плече:

— Чай питимеш?

Дача всередині скромна. Одна велика кімната. Піч у кутку. Стіл біля вікна. Два стільці. Книжкові полиці вздовж стін. Сотні книг. Філософія. Історія. Економіка. Системний аналіз. Комп'ютер старий на столі. Рукописи в стопках. Акуратні. Пронумеровані. По всьому приміщенню суворий порядок.

Петро поставив чайник на піч. Дістав кухлі. Заварку. Сідав повільно. Без поспіху. Усе звично. Ритуально.

Максим сів навпроти. Дивився на Петра. Вивчав. Божевільний? Провидець? Чи просто втомлена людина, яка перестала грати в ігри?

Чайник закипів. Петро заварив чай. Розлив по кухлях. Простягнув один Максимові. Сів. Пив мовчки. Чекав.

Максим запитав першим:

— Ви попередили Юлію за день до її смерті. Звідки ви дізналися?

Петро відповів спокійно:

— Мені складно пояснити. Я просто знаю, як працює алгоритм. Система передбачувана. Вона працює за правилами. Я їх описав.

— Які правила?

— Юлія перейшла дорогу не тій людині. Не в той час. Система відреагувала передбачувано. Я порахував імовірності розвитку сюжету. Попередив. Вона не послухала.

Максим нахилився вперед:

— Якій людині? Гейнору? Олігарху, про якого вона писала?

Петро похитав головою повільно:

— Ні. Не Гейнору.

Пауза. Максим чекав. Петро пив чай. Поставив кухоль. Подивився у вікно:

— Денніцу.

Максим завмер:

— Що?

Петро повернувся до нього:

— Віктору Денніцу. Олігарху. Меценату. Благодійнику. Він замовив Юлію. Вдруге. І востаннє.

Максим відчув, як холод розливається в животі. Петро продовжував рівним голосом:

— Перший раз була аварія. Машина збила її і зникла. Жодна камера в районі інциденту не працювала. Жодного знімка. Жодних зачіпок. Ти думав, це Гейнор? Думав він, образився на публікацію? Хто тобі про це сказав? Денніц?

— Та при чому тут це? — Максим не міг повірити. — Вона викрила Гейнора! Не Денніца!

Петро усміхнувся:

— А хто сперечається? Я згоден. Підтверджую. Вона викрила саме Гейнора. Але на замовлення Денніца.

Мовчання. Максим не розумів. Петро встав. Підійшов до столу. Дістав папку. Товсту. Документи. Фотографії. Роздруківки. Поклав перед Максимом:

— Читай.

Максим відкрив папку. Перший документ. Фотографія. Денніц і Гейнор. Ресторан. Рукостискання. Усмішки.

Наступна фотографія. Вони ж. Кабінет. Підписують документи.

Ще одна. Яхта. Море. Гейнор на палубі. Денніц поруч. Келихи шампанського.

Петро говорив спокійно, як лектор:

— Віктор Денніц був міністром енергетики десять років. Знаєш, як він отримав цю посаду? Точніше: хто купив цю посаду для нього?

Максим мовчав. Петро відповідав сам:

— Гейнор. Олігарх. Господар більшості енергетичних активів країни. Він купив крісло і посадив на нього Денніца. Денніц був його ставлеником. Слугою. Провідником інтересів при владі.

Петро гортав документи:

— Усі схеми Гейнора були можливі тільки завдяки посередництву Денніца. Фіктивні контракти. Завищені ціни. Офшори. Відкати. Денніц підписував все. Він знав кожну деталь. Був співучасником. Без нього нічого б не працювало.

Максим читав документи. Протоколи зустрічей. Листування. Рахунки. Усе збігалося. Денніц і Гейнор. Партнери. Господар і слуга.

Петро продовжував:

— Десять років Денніц служив вірою і правдою. Збагачував Гейнора. Отримував свою частку. Невелику. Відсоток з відсотка. Але накопичував. Зв'язки. Інформацію. Досьє. Компромат.

Пауза.

— А потім Гейнор вирішив від нього позбутися.

Максим подивився на Петра:

— Чому?

— Тому що Денніц занадто багато знав. Десять років співучасті — це небезпечно. Свідок, який може заговорити. Або його можуть примусити заговорити. Простіше таку людину прибрати. Випустити з вікна як пташку. Зробити цапом-відбувайлом. Списати на нього всі гріхи.

Петро дістав ще документи:

— Ось. За півроку до публікації Юлії. Гейнор зустрічається з людьми з прокуратури. Неофіційно. Готує справу на Денніца. Корупція. Хабарі. Зловживання.

Максим дивився на папери. Дати. Імена. Усе сходилося.