19. Підказка на подвір’ї Галі

Наступного ранку команда слідопитів рушила на подвір’я корови Галі — місце, яке здається звичним і тихим, але насправді тримає в собі ниточки таємниці. Сніг уже недавно розтанув, трава трохи підросла, і безліч слідів вели прямо до старого паркану. Було відчуття, що щось змінилося — не лише в повітрі, а й в енергії самого подвір’я.

Максим перечитував нотатки з теплиці:
— Метою сьогоднішнього візиту є перевірити, що лишилося після нічних рухів, — сказав він і глянув на землю. — Особливо шукаємо будь-які сліди або предмети, що не мають пояснення.

Соломія зачекалася перших підозрілих знахідок — не просто слід, а щось, що могло стати повідомленням:
— Ось що знайдено, — промовила вона, нахиляючись до землі. — Надкушена шоколадка з горішками. Обгортка, але без фантика. Хтось точно хотів сказати: «дивись сюди».

Тимко підійшов і уважно оглянув упаковку:
— Шоколадка з горішками… Хто дає таку корові? — голос його був задумливим. — І ще: обгортку не просто з’їли. Її кинули нарочно. Це натяк або жертва.

Іван спостерігав за їх діями з ноткою іронії:
— Це як рекламний слід. Але тут рекламний слід каже: “Задай питання”. І не просто: “що сталося?”, — а “чому саме вона мовчить?”

Соломія підняла погляд на Галіне подвір’я: зелена трава, старий мисливський сарай і тиша, яка мовчала разом із коровою. Однак Галю можна було зрозуміти лише тоді, коли уважно слухати.

— Галя мовчить — і робить це дуже гучно, — прошепотіла вона. — І шоколадка поруч… Це ніби хтось сказав: “Ти була там, ти знаєш більше”. Але ми маємо уточнити.

Максим стояв поряд і склав руки:
— Ми маємо змогу розглядати пасивні підказки — не тільки світло, шум у трубі або дроти. Ця шоколадка — частина пазла. Якщо додати до цього перо біля млина, звук у трубі — і ось вона, ще одна нитка.

— Здається, вони грають спектакль, — зауважив Іван. — Але спектакль поза млином, із глядачами. А Галя — мовчазний актор.

Тимко дістав маленький ліхтарик:
— Це треба сфотографувати та зберегти. Прилад працює, але й фото важливі. І записати точний час. Бо хто кинув шоколадку — міг зробити це вночі.

Соломія впевнено записала в блокнот:
“Знайдено: шоколадка з горішками — надкушена, зліва від сараю. Натяк. Час: ближче до 22:00–22:15. Значення: підказка, можливо, для тієї, хто зненацька зникає.”

Максим зробив крок до Галі:
— Потрібно розпитати бабу Марію, чи бачила вона щось підозріле на подвір’ї. Можливо, хтось приносив щось для корови — чи для когось іншого.

Якраз тоді Галя підійшла до них. Вона стояла мовчки — велична, спокійна, з великими очима, мовби бачила все. Але жодного звуку, жодного руху — лише погляд.

— Галя мовчить так, наче знає, але не дозволяє сказати, — промовив Максим. — І шоколадка — звернена до неї. Як би сказано: “Ти зберігала це, але не скажеш”. Ми маємо бути обережні.

Тимко повідомив:
— Я зроблю копію цього фото, на всяк випадок. І оживлю символ… “шоколадка з горішками” — буде ключем для нас.

Іван нахилився до Соломії:
— Ми маємо не просто слід шукати, — сказав він тихо, — а емоцію. І ця шоколадка — емоція. Таємниця. Зрада? Обіцянка?

Команда замовкла, і весь простір став нагадувати театральну картину: Галя — мов актор у центрі сцени, шоколадка — натяк, а вони — глядачі, які збирають події для фіналу.

— Ми повернемося після ночі — і перевіримо, чи залишиться слід, — промовив Максим. — Можливо, не сама шоколадка — але щось інше. І навіть якщо ніч пройде спокійно — ми розумітимемо, що хтось між нами грає фактично роль.

Соломія закрила блокнот і зібрала речі:
— Наступний крок — залагодити розпитування баби Марії, перевірити відео бібліотекарки, опитати всіх, хто бачив горішкову шоколадку. Її мовчання — наша загадка.

Бублик тихо піднісся з-під коров’ячих ніг і пройшов до краю подвір’я. Він зупинився біля паркану й повернув голову — ніби очікував: команда піде далі.

— Він веде, — прошепотіла Соломія. — І ми йдемо за ним.

— І шоколадка — наш маленький слід, — додав Максим. — Час діяти.

Команда рушила назад до теплиці — з шоколадкою, блокнотом, фотоапаратом — і відчуттям, що їхня «Операція: старий млин» стала ще реальнішою. Вони були готові на ніч мислити як справжні слідчі — і розгадати головну загадку.