Розділ сьомий✨️

 Коли ми повернулися, була якась метушня. У вітальні скупчились усі гості, Саймон злякано дивиться вперед, мені довелось встати навшпиньки, щоб взнати що відбувається. 
-ДУРЕПА, ТИ НІКОЛИ МЕНЕ НЕ ЗРОЗУМІЄШ!-чується дуже голосний всплеск по шкірі долонею.
 Це Аріана дала ляпаса сестрі Саймона, яка стояла навпроти неї. Дівчина узялася за щоку.
-Як...ЯК ТИ ПОСМІЛА МЕНЕ ВДАРИТИ?!-тепер кричить Хейзел та кидається на мою сестру.
 Я лише ошалешено дивлюсь, як та повалює Арі на підлогу, чіпляється своїми кігтями у її волосся.  
  З натовпу вибігає тато та намагається відштовхнути від агресивної подруги свою падчерку, яка теж вхопилася за волосся суперниці. 
-Арі, заспокойся, ти перебрала!-казав тато, тримаючи її за талію, намагаючись її обережно звільнити з полону цієї бійки. 
 Саймон вибіг до них і вирішив теж забрати свою старшу сестру від моєї, поки вони не повбивали одна одну. Хейзел здалася перша і молодший брат потяг її до натовпу, де стояла їх мама. А Аріана ще хотіла продовжити цей раунд, хоча не змогла, бо тато перекинув її через своє плече та потягнув на другий поверх.
 З цієї миті свято перейшло на скандальну і страшну катастрофу. Гості були обурені такою поведінкою, почали розходитися, йти до своїх автівок. Кріс та Джозеф ще намагались залагодити ситуацію, але не виходило. 
 Мама стояла поряд з Бріанною та Карлою, що обіймала свою доньку, на шкірі обличчя якої залишились подряпини, було розпатлане волосся. Саймон стояв поряд, стримуючи свої почуття, його обличчя здавалося кам'яним, він стиснув зуби так, що з'явилися вилиці.
-Господи, вибачте, що таке трапилося !-вибачається перед Карлою мама.-Я не знаю, що найшло на неї...
-Треба свою дитину контролювати!-лютує та, гладячи по голові свою доньку.-Напилася як свиня, а потім б'є інших!
-Мамо, Хейзі теж п'яна...-зауважив Саймон поряд.
-Тихо тут!-закрила йому рота та.
-Карло, заспокойся, ми усі тут винні через недбалість.-втрутилася у конфлікт Бріанна.-Я замовлю вам таксі, їдьте додому та відпочиньте. Я дуже жалкую, що так сталося, але не треба тепер сваритися, ми вже дорослі люди.
 Жінка хотіла, мабуть, щось сказати моїй мамі, але промовчала та кивнула у відповідь. Потягла своїх дітей до виходу, Бріанна пішла з ними. Саймон не встиг навіть крадькома помахати рукою, як зник за дверима.
 Мама у цю ж мить побігла по сходах наверх, я ж за нею, прихвативши склянку води, не знаючи кому вона більше пригодиться: мамі, сестрі чи навіть мені.
  Коли я заходжу у кімнату Арі, наче опиняюся у фільмі жахів. Сестра уся у сльозах катається по підлозі з істерикою в темряві, поки тато намагається насильно заспокоїти її. Поряд стоїть мама і намагається також допомогти словами, а я стою і дивлюся на цей обряд екзорциста.
  Мама обертається і помічає мене у дверях кімнати.
-Найя, допоможи нам!-благала вона.-Підтримай її з нами...
 Я вже хотіла допомагати, як Аріана подала свій голос:
-Не підходь до мене! Я НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! ТИ ПОТВОРА, ЩО ЗАБРАЛА В МЕНЕ ВСЕ! ПОТВОРА!
 У цей момент я не знала, що в мене твориться усередині. Наче усі емоції і почуття змішалися, не можуть розділитися, стати чимось окремим зараз. Але перемагає лють. Тепер в мене зірвався терпець.
 Я підходжу до неї, батьки відходять аби не заважати мені. Я виплеснула зі склянки воду прямо на неї, а потім кидаю її саму у сестру. Вона не встигла зловити склянку, тому впала на підлогу та розбилася на друзки. Сама Арі закашлялася в паніці, мабуть, до рота попала вода. Її перелякані очі дивляться на мене, але мене вже не зупинити. Я хватаю її за плаття, ця навіть не намагалася щось зробити. Висіла на моїх руках наче лялька.
-ЄДИНА ЖАЛЮГІДНА ПОТВОРА ТУТ ЛИШЕ ТИ, АРІ!-вперше кричу я в житті, ніколи не підвищувала голос до такої високої ноти, сестра аж здригнулася.- ТИ НАБРИДЛА ЗІ СВОЇМИ ІСТЕРИКАМИ, ТИ НІКОЛИ НЕ НАМАГАЄШЬСЯ ЩОСЬ ЗРОБИТИ АБО ЩОСЬ ЗМІНИТИ. ТИ ЛИШЕ ПСУЄШ УСІМ ВСЕ СВОЄЮ ПОВЕДІНКОЮ. ПОМІРКУЙ СВОЇМИ ТУПИМИ МІЗКАМИ ТА ПРИКРАЩАЙ НИТИ, ЗБИРИСЯ ДО КУПИ! 
 Аріана перелякано дивилась на мене, відкривала рота, але нічого не казала. Я трохи випрямилася на місці та прокашлялася, мабуть, ось-ось зірву голос. 
-Докажи хоча б собі, що ти не безнадійний шматок ниття і люті.-прохрипіла я і встала, відпустивши тканини сукні сестри. Вона як статуя застигла на місці.
-Найя...-був шокований теж батько. Мене почало нудити, голова закружилася і я вибігла з кімнати. 
 Одразу ж побігла до своєї, зачинилася там. Сповзла спиною по дверцятах на підлогу, вхопившись за рота обома долонями. Я була шокована, що я на таке здатна.  Була, з одного боку, нарешті щаслива виговоритися, але також мене нудило з самої себе. В прямому сенсі, відчуття наче усі закуски вийдуть з мене. Я відчинила вікно, прохолода зайшла до мене і мені стало краще. 
 Я зняла з себе усе та кинула на підлогу, лягла спати, не зважаючи навіть на звуки з коридору, де була метушня через скандал.

 Усю ніч я погано спала через стрес, постійно крутилася наче під гіпнозом. Встала раніше всіх, судячи з тиші, ось-ось повинен бути світанок. Я одягла щось просте на себе і попленталася униз щось поїсти, а особливо попити. Нікого нема, навіть Джозефа. Узявши з холодильнику вчорашні закуски, перекусила і вирішила повертатись до себе.  
 Я лягла на постіль, дивилась у стелю. Що було після мого крику? Що буде тепер? Наважиться Саймон зі своїми родичами знов прийти сюди? Як тепер ставиться Бріанна, все ж таки? Мабуть, вона вже сьогодні незаплановано відправить нас додому за свій рахунок, роблячи вигляд, що в неї невідкладні справи і обставини.
 Все це мене дратувало, але після вчорашнього в мене наче всі емоції щезли або загубилися десь у недрах мого мозку як у мультфільмі "Думками навиворіт". Очі закрились самі по собі, м'яка подушка заманювала собою.
 Прокинулась через годину від стукоту тарілок на першому поверсі. Означає, що всі встали і кухарка наставляє тарілки на сніданок.
 Я пішла до сходів, трохи спускаюся, щоб бачити їдальню і завмираю на місці. Я бачу ще не розчесану Аріану, яка з купи тарілок у одній руці, другою по одній виставляє на стіл. Це мене здивувало неабияк. Я хотіла підійти та спитати як вона, але одразу зупинилась.
 Згадала все, що наговорила їй. Скоріш за все вона все більше буде мене ненавидіти, кричати на мене. А я не хочу знов сварок, втомилася від них. Тому піднялася на третій, подихати свіжим повітрям. Як раз там нікого не було, встала і закрила очі, вчепившись у огорожу балкону.
 Робила вдих, а через хвилину видих свіжого і прохолодного повітря. В далечіні виднілася зграя темних хмар, мабуть, буде увечері дощ.
- О, пташенятко, ти прокинулась.-повідомив голос позаду мене, обернулась і побачила тітку Бріанну.
-Так,- прохрипіла тихенько я і здивувалася своєму голосу. Господи, невже після вчорашнього зник голос? Я прокашлялася ще раз, щоб відновити його, але не допомогло.
-Зник голос, так?-спокійно помітила вона.-Не дивно, після вчорашнього вереску.
-Ви все чули?-почервоніла я. Господи, як же соромно за себе.
-Так, чула.-вона з усмішкою у кутику рота, узяла з кейсу цигарку і запальничку, підпалила прям у роті її.-Ми всі чули, увесь будинок і навіть сусіди.
 Я від сорому прикриваю долонями обличчя, дивлюсь у далечінь, намагаючись подолати сором.
-Мабуть, Аріана вже зовсім дістала тебе, що ти так кричала на неї?-питає тітка.
-Так, дуже.-киваю я, досі не звикнувшись зі своїм тихим голосом.
-Скільки ти її терпіла тоді, не можу зрозуміти?
-Дуже довго. Дуже.
 Бріанна киває і ми мовчки стоїмо, дивимось на хмари.
-Ви дуже...лютуєте через нас?- питаю я.-Ми ж, як не як, зпоганили свято.
-Ні, не лютую.-відповідає зі слабкою усмішкою вона.-Я вас розумію, ми такі ж з Нілсом були, повір мені. Іноді я сумую за нашими сварками через дрібниці. 
-Справді?
-Так, трохи. Тільки коли немає рідної людини, розумієш, що вона тобі потрібна.-жіночка дивиться на мене з сумним поглядом, на очах проступають сльози.-Тому треба цінувати одне одного, Найя. Ніколи не знаєш, коли все закінчиться. 
 Бріанна не витримала і пустила сльозу, почала курити далі з ними на очах. Я не знаю як підтримати, що сказати, тому за звичкою хлопаю по спині їй два рази долонею, що виглядало дивно. 
 Тітка здивовано глянула на мене. Вже готуюся до зауваження.
-Звідки ти знаєш про підтримку два рази?-питає вона.
-Ну, Кріс, він зазвичай робить.-шепочу я.-Мабуть, від нього звичку прийняла.
 Бріанна засміялася, витираючи сльози долонею.
-Кріс, мабуть, перейняв її від батька.-пояснює мені та.-Нілс також усе життя так робив.
  В мене нервовий смішок, який я швидко закрила долонями. На щастя, вона, мабуть, не почула.
-Іди на сніданок, пташко.-сказала вона.-Я скоро прийду.
-Можна з вами? Мені просто самою...
-Страшно, так?
-Так.
-Це нормально, підемо разом. Тільки докурю.
 Я кивнула і чекала, коли тітка докурить. Ми прийшли у їдальню, де вже всі сиділи мовчки. Усі очі вирячились на нас. За столом немає тата, як він і планував: поїхав назад на роботу зранку. Цікаво, а та Бонні з ним? Сподіваюсь, вона не живе поряд з нами.
 Ми мовчки сіли, я поряд з мамою, навпроти Аріани, поки Бріанна сіла поряд з Крісом, який виглядає з мамою змученими. 
 Я споглянула на Аріану, яка тихенько собі їла, не піднімаючи очей на мене. Я не відчуваю в неї ніякої люті, роздратування. Наче...вона спокійна.
-Найя, в тебе все гаразд?-питає мама обережно.
-Так,-киваю. Голоса ще нема, це помічають та переглядаються. Арі здивовано споглянула на мене, але швидко опустила очі в тарілку.
 Ми продовжили мовчки снідати, коли закінчили, хотіли розходитися. В цей момент встала зі стола Аріана.
-Заждіть, будь ласка, я хочу дещо сказати.-мовить вона, світло впало так, щоб можна було побачити наслідки вчорашньої істерики.
 Ми застигли на місцях, чекаючи на її слово.
-Я хочу вибачитися перед вами всіма за вчорашнє.-каже сестра, опустила очі на свої руки.-Навіть, якщо мене намагаються образити і зламати, я повинна стримуватися, не... ображати інших. 
 Вона повернулася до Бріанни.
-Особливо вибачаюся перед вами, тітко. Все ж таки, це я зірвала свято. 
-Я тебе вже давно вибачила, пташко.-всміхнулася та.
 Аріана з легкістю видихнула повітря, трохи всміхнулась. 
-Що ж, якщо ми розібралися, то це радує.-вставав вже Кріс з усмішкою. Я вже хотіла встати та йти за ним. Збиралася вже йти за братом, як Арі нас зупинила. 
-Найя, зачекай. Я тобі дякую. Щиро.-каже вона.-Якби не... вчорашнє, то я б нічого не зрозуміла б. Я хочу змінитися, дякую, що відкрила мені очі. 
 Я мовчки дивилась на неї, знов з'являються всередині емоції. Але я не видавала їх. Бачила як у сестри склалися в одну лінію від хвилювання вуста.
-Ти маєш право на мене злитися, навіть не балакати зі мною, я тебе розумію. Але вибач за все, що говорила раніше. Я не права в усьому, якщо не захочеш мене вибачати, то нехай...я приймаю це.
 Вона чекає на моє рішення. В голові безліч варіантів, що сказати, коли підходила до неї сказала лише пару слів.
-І ти вибач мене.-обійняла і розплакалася, не витримала, почула полегшення. Я чую як сестра тепер теж плаче мені на вухо. А потім оплески, ми роззираємося. Уся наша сім'я аплодувала нам, навіть Джозеф, який проходив повз.
-Я рада, що ви помирилися.-всміхнулася мама.-Я так хвилювалася.
-Тепер ви дорослі, пташенята.-додала Бріанна.-Ви знов сестри.
-При чому мої любі сестри!-підійшов до нас Кріс і міцно обійняв нас двох.
-Агов, ти нас зараз у млинці перетвориш!-зауважила Арі, а я засміялася. Брат відпустив нас та захихотів.
 Після сніданку розійшлися по своїх справах. Я вирішила використатися вільним часом та поплавати у таку спеку у басейні. Плавала я сама, купальник вже виявився на мене трохи замалий у грудях, адже останнього разу надягала його рік назад. Благо, ніхто не бачив як я постійно підправляю бюст після кожного різкого руху.
 Вирішила проплити пару разів басейн, коли в черговий раз виринала з води, перед обличчям з'явився Саймон. Мої пальці зісковзли з краю басейна і я впала у воду з головою, а потім виринула, простягаючи руки уверх. Той перелякано ухватив мене за руки і потягнув на сушу. 
-Чого ти мене лякаєшься, наче я привид якийсь?-питає він мене.
-Я...просто неочікувала, що ти прийдеш після вчорашнього.-прошепотіла я, друг здивовано слухає мене. Я вже забула, що я зірвала голос.
-Що в тебе з голосом?-питає він.
-Не важливо.-мотаю головою.-Я здивована, що ти прийшов.
-Я все одно б прийшов, а ось родичі не дуже збиралися, тому прийшов один.-знизав плечима.-Більш менш, хоч Хейзел заспокоїлася. Як твоя сестра?
-Теж нормально. Тож, підемо знов у парк?
-Звісно!-всміхнувся той.
-Тоді дай хвильку переодягтися, добре?
-Звісно, і візьми з собою це.-Саймон дістав з сумки мій скетчбук і простяг мені.-Мені прийшлося додому вертатись, бо забув його, коли йшов до вас.
-Господи, я зовсім про нього забула!-забрала його.-Дякую.
-Нема за що, почекаю тебе на дивані.
 Я кивнула, коли зайшли до вітальні, то Саймон плюхнувся на диван, а я побігла сходами до себе. Вділа майку з шортами та узяла у сумку скетчбук з олівцями, треба було замалювати недавні події. 
 Повернувшись до вітальні, бачу, що з Саймоном вже балакає Кріс. Судячи з його усмішки, йому він сподобався. Як людина, звісно.
-Так, я не дуже любитель такого.-киває Кріс.-Волейбол не моє, не ображайся, друже.
-Та нічого, кожному своє.-всміхається Саймон та помічає мене.-О, ти швидко! Йдемо?
-Так,-кажу тихо я.
-Забираєш мою принцессу Найю на побачення?-ляпнув брат, я одразу червонію.-Дивись мені, щоб вона до обіду прийшла.
-Так точно, сер!-віддав почесть йому рукою той.-Принцесо Найя, дозвольте вас вкрасти на прогулянку, ваш люб'язний брат дозволив.
-Дозволяю.-з усмішкою піднімаю голову.
 Ми виходимо на двір, йдемо до парку, розпитуючи про що він балакав з моїм братом.
 Ми сіли на лаві і я почала зарісовувати у скетчбук події останніх днів. Намалювала на одній сторінці тітку, на другу намалювала портрет Саймона. Він позував мені так вміло! Ні однієї секунди не здригнувся на місці, найкраща модель для фотографів та митців.
-Можу подивитись?-спитав він.
-Звісно.-я даю йому скетчбук з його портретом. Очі сяють, на обличчі від вуха до вуха була усмішка.
-Це неймовірно.-каже він.-Ти талановита, ніяк по іншому.
-Дякую.-всміхнулась я.-Можеш віддати його? Мені треба замалювати ще один малюнок.
-Добре, повертаю. А я поки можу розповісти куди мандрував. Ти колись була в Мілані?
-Звісно ж, ні.-сміюся я.
-А, точно. Ну добре, коротше...
 Поки він розказував про свої мандри країнами, я вирішила замалювати нас з сестрою. 
 А потім вирішили прогулятися, бо в мене затекли ноги довго сидіти. Йому як раз подзвонила мама.
-Так?-відповів він.
-Де ти?-питає вона.
-Мамо, я у парку з Наєю. 
-Я ж казала тобі, щоб з цими дивними родичами Брі не було поряд!-сварить мама, поки той закочував очі.
-Так, пам'ятаю. Але для мене вони нормальні, це проблеми Хейзел, що вона почала цей скандал. Буду по обіді.
 Відімкнув дзвінок і подивився на мене.
-Не хвилюйся, для мене ви усі хороші люди. Буває, що виникають конфлікти, але це не кінець світу. 
-Ти маєш рацію.-киваю йому у відповідь.
 Коли я прийшла додому, то пообідати разом, Саймон залишився на обід. Вперше в нас за столом так було весело та приємно. А потім мій друг пішов додому.
  Я вирішила зловити Кріса та розповісти йому про Бонні. Знайшла я його у кімнаті.
-Зайнятий?-спитала я, він зосереджено сидів за книгою.
-Трохи є, щось важливе?-питає брат.
-Гадаю, так. 
 Закрила за собою двері, сіла поряд з ним на ліжко.
-Ти про свого нового друга?-розпитує.-Ти хочеш заволодіти його серцем? Якщо треба, я допоможу, мені цей Саймон дуже подобається.
-Ні! Я не про це хотіла поговорити.-залилася фарбою від сорому, а той захихотів.-Це стосується батька.
-Батька? Ти про Брука?
 Киваю у відповідь, впиваючись пальцями у простирадло. Не знаю, як про все розповісти.
-Так, мені здається, що в нього з'явилася... ну, ця...Коханка, ось.-бурмочу я.
 Кріс серйозно подивився на мене та привстав з ліжка.
-Що ти маєш на увазі?
-Коли я хотіла підти на третій поверх на вечірці, то побачила що він там і не один.-розповідаю йому.-З дівчиною, молодою на ім'я Бонні.
-Може, він просто захотів з кимось завести знайомство чи просто знав її? Ти ж знаєш, що тато твій любить по теревенити.
-Так, але Бонні я гадаю не питала б тоді, коли він про неї розкажить мамі. І тато б не називав її квітонькою. 
-Ти це все бачила?-витріщився на мене він. Я киваю декілька разів, брат схопився за голову, нервово подряпив волосся, отже міркував.
-Може, це непорозуміння якесь. Я не думаю, що твій тато такий дурний, щоб запросити сюди свою коханку.
-Але якщо все так, як я підозрюю?
-Якщо все так, то все одно, твій рідний батько не посміє тебе залишити.-сказав з вичавлиною усмішкою Кріс.-Може, він розлюбив маму, але точно не тебе. 
-Можливо...
-Не думай про це зараз, потім все проясниться з часом. А зараз дай я дочитаю до вечері главу.
-Добре, приємного читання.-всміхнулася я йому.
-Дякую, сестричко. 
 Я вийшла і попрямувала до себе. А потім мені набридло сидіти в кімнаті, тому пішла до сестри. Раніше дуже боялася зайвий раз турбувати її, але зараз все інакше. 
Постукала і вона мені в'яло відповіла, що можна зайти. Щось було не так у голосі, я це відчувала.
 Заходжу до неї і бачу її з сумом на обличчі. Сідаю поряд з нею на ліжко.
-Що таке?-питаю її одразу.
-Ось.
  Аріана показала мені фото Джея, якого я вперше бачу , але за ніком впізнала, він стояв у костюмі з дівчиною на фоні фонтану, а надпис був наступним:"Моє кохання, мій друг".
-О, дуже прикро.-кажу я.-Ти сильно засмучена?
-Наче й ні, але дуже гірко з цього приводу.-відповідає чесно сестра.
-В мене є ідея, як тебе розвеселити. Після вечері підемо у парк неподалік, згодна?
-А що там цікавого?                                                             -Взнаєш тільки після вечері!