Розділ шостий ✨️

 У воді я розслабилася, перестала про щось міркувати, хоча зазвичай я думаю, коли миюся. Воду я включила найтеплішу, яку я можу витримати. А потім загорнувшись у рушник, потяглася за одежею. Перевдяглася у майку з шортами та вийшла з ванної. 
 Зайшла у кімнату та залишила речі там. А потім шукала своїх родичів, спочатку на першому, а потім вже на третьому знайшла.
 Мама сиділа з сестрою на кріслах, мама читала, поки Аріана сиділа в інтернеті. А Кріс з тіткою грали у більярд. 
-О, Найя!-помітила мене тітка.-Проходь, не соромься!
-Ви в більярд граєте?-спитала я.-Навчить мене.
-Зараз майстер Кріс усьому навчить!-радісно заявив той.
 Вони кратко пояснили сенс гри та правила, а потім я почала вчитись тикати палкою у кольорові шари. В мене не виходило спритно і обережно це робити. Я навіть випадково дала брату по яйцях цим києм, коли він підійшов ззаду. Але це настрій йому не зіпсувало.  
 Вже після гри ми повечеряли та розійшлися хто куди: я з братом сіли за плазму та грали на приставці, що була тут. Сестра пішла до своєї кімнати, а мама з Бріанною пішли на балкон переговорити про завтрашній день.
 Коли вже стемніло, то полягали спати. На новому ліжку спати досить незручно. Тому більше двох годин я переверталася з одного боку на інший, постійно збивала подушку. Вже потім від виснаження захотілось спати. 

 Мені щось снилось, щось близьке та знайоме, але у мить я про це забула. З вікна я почула гучний мотор вантажівки, а потім шум. Я аж вскочила з ліжка і подивилась у вікно, яке виходила на подвір'я. Там стояла вантажівка, вантажники виносили з нього столики та прикраси для вечірки. Точно! Сьогодні у Бріанни день народження!
 Я узяла телефон та перевірила час, шоста ранку. Потім вийшла з кімнати і на зустріч через двері вийшла теж Аріана. Вона незадоволено глянула на мене.
-Що за дурня твориться?-спитала вона в мене, вперше заговоривши зі мною. Може, не все так погано?
-Це вантажники щось у дім заносять та во дворі ставлять.-повідомила я.
-Щоб вас...Агх!- вона гупнула дверцятами.
 Я спустилася униз та побачила як Джозеф злякано попереджає бути обережним з золотавими кульками з цифрою "50" вантажникам, що заносили через двері.  Кріс стояв на стільчику та вішав гірлянди вздовж стелі.  Мама стояла поруч та падавала лампочки на довгому проводі йому.
-Добро ранку,-кажу я.
-О, ти прокинулася.-здивувалася мама.-І Аріана теж?
-Так, нас обох розбудила вантажівка, що у дворі стоїть. 
-Ну, а що ж зробимо? Треба до вечора все приготувати.
-Буде вечірка?-спитала я.
-Так, сестро, буде крута вечірка!-повідомив брат.-Але спочатку треба допомогти!
-Ну, як завжди.-знизала плечима я.
 З кухні вийшла Бріанна у фартуку, можливо допомагала своїх кухарці з їжею.
-Доброго ранку, пташенятко.-привітала мене вона.
-Доброго ранку, тітко Бріанно.-відповіла я.-Вітаю вас з днем...
-Чекай!-перебив мене Кріс.-Чекайте тут, я зараз буду.
 Він зістрибнув зі стільця та побіг сходами наверх. Через пару хвилин він йшов з запакованою картиною в руках, а позаду пленталася неохоче Аріана. Ми встали в купу, а брат попереду.
-Хочемо вас привітати з ювілеєм, тітко!-каже той, вручаючи їй подарунок.-Це від усіх нас. Сподіваюсь, вам сподобається. 
-Дякую, рідні мої.-всміхнулася та і почала розпаковувати картину. Коли побачила її, приємно здивувалася.-Ого...Незвична, але дуже класна! Дякую.
-Це ідея Найі!-повідомила мама і я почервоніла.
-В тебе дуже цікавий смак, Найя.-каже тітка.-Джозеф, іди сюди!
-Так, міс Джілс?-спитав чоловічок, який за ранок стомився.
-Повісь цю картину у моїй кімнаті, будь ласка.-прохала Бріанна. 
-Буде зроблено.-забрав картину та пішов по сходах. 
Вона обернулася до нас з яскравою усмішкою, яка притаманна телеведучим. 
-А зараз допоможете мені, дівчатка!- звернулась до мене з сестрою тітка.-Мені потрібно прикрасити подвір'я з басейном, поки ті займуться вітальнею з Джозефом.
 Вказала пальцем на маму з братом.
-Добре, тільки перевдягнуся.-погодилась я, побачивши як закочує очі Арі.
-Чекаю вас у басейна. А я поки заберу прикраси потрібні. А ще треба зайти до Джойс...
 Я побігла сходами до своєї кімнати, переодяглася у зручне. Сестра теж прослідкувала моїм прикладом.
 Ми прийшли до басейну, де стояла Бріанна з купою коробок з прикрасами.
 Пів дня ми витратили на те, щоб прикрасити усе подвір'я з басейном. В основному це робила я та тітка, а Аріана просто періодично робила вид, що допомагає. 
 Після обіду ми могли поспати до чотирьох вечора, відпочити. А вже потім розбудив мене Джозеф та попередив, що через півгодини почнеться вечірка. 
 Тоді одягнула білу сукню, трохи прикрас: намисто, сережки. Зачіску я намагалась зробити як в одному журналі, але в мене без зайвої допомоги не вийшло, тому просто залишила розпущеними.
 Я вийшла у вітальню, де вже виносили кухарка, Джозеф та мама закуски та напої на столики у вітальні та дворі. Мама була у своїй улюбленій червоній сукні з яскравими рубіновими сережками. Туди-сюди ходить брат у смокінгу з фіолетовою краваткою.
-Виглядаєш чудово, Найя!-робить комплімент Кріс, проходячи повз мене.
-Ти теж! До речі, а де Арі?
-Ваша сестра на третьому поверсі.-повідомляє Джозеф, йдучи з канапками фруктів у корзині на вулицю.
-О, дякую.
 Я хотіла піднятися сходами до сестри, але стикаюся з Бріанною. Вона була з гарним пучком, у світло-сірій сукні аж до підлоги. В ньому вона нагадала мені богиню з грецької міфології.
-О, ти вже тут!-радісно сказала вона, оглядаючи мене.-В тебе дуже милий вигляд у цій білій сукні! Ти наче янголятко!
-Дякую, ви теж виглядаєте чудово.-червонію я.
-Пішли до родини, будемо зустрічати гостей.
-Я трохи пізніше приєднаюся, якщо можна.-кивнула я.-Мені треба поговорити з сестрою.
-О, гаразд. Чекаємо вас.
 Я кивнула та побігла сходами на третій поверх. Я хочу врешті-решт хоч трохи поговорити з нею з нашої проблеми, бо потім нам цього не дадуть зробити.
 Я піднялася, та бачу пусту кімнату для відпочинку. Лише відкриті двері на балкон, тяжко видихнула повітря та пішла туди. Тихенько пройшла та побачила Аріану з цигаркою у роті.
 Вона дивилась на небо та задумалася, бо не помітила одразу як я підійшла до неї. Я поклала руку їй на плече та вона здригнулася, а тоненька цигарка випала з рук сестри з балкону на землю, мабуть, у кусти.
-Найя, хай тебе чорт з'їсть, що ти тут робиш?!-обурилася та. Тільки зараз я помічаю, що вона вдягнена у ту саму сукню смарагдового кольору з випускного. Але воно вкорочене тепер аж до колін.
-Я хотіла поговорити з тобою.- кажу я, оглядаючи ще раз її.-Це... та сукня. А ще ти порушила обіцянку, яку ми давали братові.
-Яку?-не одразу згадала.-А, ти про паління. Ми тоді маленькі були, тож це не так катастрофічно.
-Але Кріс засмутиться.
-Мені начхати на його думку, як і на твою.-Аріана з люті відвертається, а потім з кам'яним обличчям повертається до мене.-Про що ти хотіла поговорити?
-Про нашу сварку. Ти дійсно ненавидеш мене, я це знаю. Бачу.
 Серце у грудях шалено колотало. Не знаю, як підібрати потрібні слова. 
-Але це лише твоя дитяча образа, хіба не так?
 Сестра здивовано поглянула на мене, наче я влучила в ціль, але вона продовжила мовчати.
-Може, усе забудемо та почнемо заново?-запропонувала я.-Бо не хочеться до кінця життя ненавидіти одна одну. То ти згодна?
 Вона довго міркувала, це видно. А потім почала йти повз мене.
-Я подумаю.-відповідає мені.-Нікому не кажи, що я палю, зрозуміла?
 Я відштовхую її назад, вона вдаряється у огорожу балкону попереком, затуляю прохід собою.
-Годі тікати від відповіді!-кричу я.-Я тебе не випущу, поки не скажеш відповідь.
-Як же ти мене бісиш.-випалила та, вона вже була червона від люті. Вона встала та з усієї сили штовхнула у бік.
 Я вдарилася об скляні дверцята балкону потилицею та гепнулася на свою дупу. Аріана ж пішла до сходів, навіть не подивившись на мене.
 Я ненавиділа її тепер. І себе теж. Я з усієї сили вдарила по дверцятах кулаком і мені стало болюче. Я хотіла плакати, розридатися як дитина. Але й розуміла, що не повинна нікому псувати свято, особливо тітці Бріанні.
 Через хвилину я підвелась та зачинила дверцята балкону, не зачіпаючи штори. Заспокоївшись трохи, спускаюсь униз.
 Бріанна з мамою вже привітали перших гостей-це було немолоде подружжя, сусіди тітки. Я зі своєю родиною привіталися, вони подарували Бріанні набір посуду.
  З часом приходило більше і більше людей, з деякими я віталася, вони робили мені компліменти щодо сукні та моєї краси. І як передбачував Кріс-більшість з гостей купили щось з посудини: чи сервіз, чи, наприклад, келихи для вина.
 А потім приїхав тато, я одразу підбігла до нього та повисла на його руці. Він щасливо поцілував мене у чоло, а потім маму у вуста. Кріс потиснув йому руку, а Аріана здалека кивнула.
-Як справи у моїх дівчаток?-спитав тато.
-Все чудово!-кажу я.-Я так скучила за тобою!
-І я теж, доню!-він поставив мене на підлогу.-А де Бріанна?Хочу привітати.
-Пішла до басейну.-вказала мама.
 Тато кивнув і побіг до виходу з вітальні.
 Поки хтось танцював під голосну музику з плазми чи обговорював щось один з одним за келихом шампанського, я самотньо стояла біля плазми у столика з закусками та їла, спостерігаючи за усіма. Я бачила як Бріанна вже хотіла йти з гостями святкувати, бо, мабуть, усі запрошені гості вже прийшли. Але тут до десятку автівок приїжджає ще одна. 
 З неї виходить чоловік, крупний та невисокий, його обличчя обвисле, очі запали і під ними великі мішки. Одягнений у смокінг сірого кольору, у руках з перснями був букет квітів-розкішні троянди червоного кольору. А в іншій руці був крафтовий пакет з якогось магазину.
-Брі, а хто це?-спитала здивовано мама.
-Майлз.-заскреготіла тітка зубами та пішла до нього впевнено, з усмішкою.
 В мене з рота випав кусок сендвіча з красною рибою та авокадо. Я швидко підібрала його зі стола та з'їла поки ніхто не бачить. Майлз, тот самий, що з фотографії і був, як казала Бріанна, її бойфрендом? Він значно змінився з цього часу, я його не впізнала!
-Вітаю тебе, Брі.-мовив чоловік, простягуючи квіти.-Це тобі. Вибач мене, що так раптово зник.
-На двадцять з ґаком років?-ще з усмішкою питає вона, приймає квіти.
-Так, винен.-відкашлявся він.-Але я за цей час змінився, пройшов реабілітацію та знову повернувся до роботи. Але зрозумів, що без твого гумору мені ніяк. То, може, відновимо нашу дружбу?
 Бріанна десь пару хвилин міркувала, але кивнула.
-Так, можемо спробувати.-всміхнулась вона.-Прошу до нас.
-А це теж тобі.-вручив Майлз пакунок.-З одними квітами я б не наважився прийти.
-Дякую, це дуже мило з твого боку. 
 Бріанна дістає з нього коробку з малюнком небесного за ціною планшету.
-О Господи, Майлзе, це ж так недешево!-жахнулася тітка, але щиро рада такому.
-Можу вже дозволити купити другу подібне.-засміявся він.
 Вони пройшли вітальнею до інших гостей. Я здивовано споглянула на сестру, що спостерігала за цим з іншого кінця кімнати. 
 Вона також здивована, але сором'язливо ховає очі від мене, обертаючись до співбесідників. 
 Як же образливо, що навіть Бріанна, яка не бачила свого бойфренда більше двадцяти років, вибачила йому, а Аріана навіть не хоче говорити зі мною через моє існування! 
 Я пішла до бару, який поставили біля басейну, в якому були усі напої. Я узяла келих з рожевим напоєм з льодом і хотіла вже випити, як Джозеф відбирає в мене келих.
-Вам ще не можна таке, юна леді!-повідомив він.
-Це алкогольне?-питаю я.
-Так, і вам таке не можна.-повторив Джозеф.-Вам лише п'ятнадцять. 
-Знаю.-кивнула.
-Та хай спробує!-сказав голос позаду мене. Це йшли до нас Бріанна та мама. 
-Але, Брі, я гадаю, не треба.-почала мама.
-Сьогодні можна.-всміхнулася вона мені, а потім виставила вказівний палець у верх.-Але! Тільки один келих.
 Я кивнула і узяла келих знов, відсьорбала трохи та скривилася. На смак гірше, ніж на запах, тому відставила назад на барну стійку.
-Ні, мені не зайшло.-відповіла я.-Можна води?
 Джозеф захихотів і дав мені склянку води, жадібно висушила її.
-Дякую.
-Не переймайся, пташко, у молодості краще посмакуєш таке.-сміється тітка і мама вдаряє її по плечу легенько. 
 Я озадачено киваю і йду назад у вітальню. Брат підхоплює мене на руки і кружляє, в мене крутиться голова від такого.
-Найя, пішли танцювати!-каже він з усмішкою.-Наша улюблена пісня грає!
 І дійсно, грає та сама пісня з дитинства, під яку ми усі втрьох любили танцювати у вітальні, поки мама працює. 
Ми побігли до середини приміщення і почала танцювати, за нами спостерігають гості та аплодують у такт музики. 
 Коли ми вже не стояли на ногах, то розійшлися хто куди. Я ж пішла перекусити і узяла фруктові канапе, що були на столику, що стояв на вулиці.
 Краєм ока помічаю, що до нас заходять ще троє людей, до них виходить Бріанна.
-Карло, яка ти гарна!-вітає та, цілуючи обидві щоки жінку у зеленому костюмі. 
-Дякую, Брі.-вона простягає їй пакунок з подарунком.-Вітаю з ювілеєм!
-Дякую!Дуже дякую!
  Вона поглянула на дівчину, мабуть трохи старше за Аріану. Вона була у чорній сукні та на підборах, чорняве волосся у хвості.
-Вітаю!-усміхнено привіталась та.
-О, Хейзел, ти гарно виглядаєш!- повідомила Бріанна і повернулась до хлопця, що нижче сестри та стояв спиною до мене.-Саймоне, який вже дорослий! Я навіть не впізнала тебе!
-Привіт, вітаю тебе з днем народження.-відповів той.
-Як раз до мене приїхала дружина Нілса з дітьми, як раз є з ким потусуватись!
 Вона обертається в пошуках нас. Саме тоді Саймон обертається у мій бік та бачу його обличчя, зомліла на місці. Це той самий хлопець з потяга.
 Я відвертаюся та йду у дім. Люди голосять, музика б'є по вухах, тому тікаю на третій поверх. На сходах я зупиняюся. Бачу спину тата біля крісел, де сидить з келихом шампанського дівчина у кремовій сукні. 
-Брук, ти такий кумедний!-сміється та.-Коли вже ти розповіси їй про мене?
 ПРО МЕНЕ!? В мене скручує серце, невже тато має коханку за спиною мами?! І ще запросив її на свято до Бріанни... 
 Я встала так, щоб мене не помітили, і слухала, що скаже тато.
-Бонні, квітонька моя, я розумію, що потрібно...Але не зараз точно.-каже серйозно тато.-Дженіс досить...нервова людина. І я не знаю, як вона відреагує на це. 
-Гаразд, але не тягни з цим, добре?
-Добре.-він киває
 В мене застигає все. Невже тато більше не любить маму? Як же вона, я з братом та сестрою? Я повинна усе розказати Крісу.
  Я тихенько спускаюся на другий поверх і бачу біля дверей кімнати Аріани її саму та ту саму Хейзел, що прийшла недавно. Вони про щось базікали, тому не помітили мене коли я бігла через сходи униз.
  Я шукала по вітальні серед гостей брата та помічаю його біля плазми, з якої лунає музика, яку зазвичай грають для пар. Кріс танцював в обіймах з мамою, повільно кружляли і усміхалися. Мені не хочеться порушувати цей момент, це щастя між ними. Розповім усе Крісу потім...Так, потім.
 А поки я йду перекусити і ховаюся за столиком від людей, хочу подумати. Я дивилась декілька, мабуть, хвилин на свої босоніжки.
-Чому янгол з потяга сидить тут і сумує?-питає голос у мого вуха. Я перелякано повертаюся і бачу того Саймона.
-Ой, вибач, що налякав.-сказав він і сів поруч.-Я Саймон, а ти, гадаю, Найя.
-Так, Найя.-киваю йому, вичавила усмішку.
-В тебе щось трапилося? Чому сумуєш?
-Вибач, але це не твоя справа.-досить грубо відказую я.
-Гаразд, я зрозумів.
 Ми обидва замовкли, дивлячись у різні боки. Саймон дивився саме на годинник на стіні, я ж знов на свої босоніжки.
-Хочеш відвідати парк?-запропонував той.-Це піднімить тобі настрій точно. Та в нас є ще час.
-Час до чого?-спитала я, не розуміючи нічого.
-Взнаєш, це сюрприз.-всміхнувся хитро хлопець, його мигдалеві очі зіщурені.-Пішли.
-Мені тоді треба повідомити мамі...
-Не переймайся, ми усього на десять хвилин максимум.-Саймон встав та простяг мені руку. Я узялася за неї і він з легкістю мене підняв.
 Ми вийшли з двору через ворота, нам ніхто не мішав це зробити, наче нікому до нас справи немає. Я йду за ним, вже звечоріло, сонце ще трішки і сховається. 
-А що це за парк?-питаю в нього.
-Парк Банхорта, на честь засновника цього міста.-розповідає він.-Я часто був там, коли їжджу до Бріанни з мамою. До речі, у цього парка багато особливого є.
-Твоя мама її подруга?
-Так, вони дружать ще з університету.-киває Саймон та повертає за огорожу будинку, перескакує через велику колоду.-Тримайся за руку, обережно.
   Я узялася за смагляву долоню та за спідницю сукні іншою, почала перелазити, застрибнула однією ногою на колоду, вже хотіла іншою, але моя нога зісковзує вперед і я відчуваю, як падаю назад.
 Саймон з легкістю спіймав мене за талію та поставив на землю, захихотів.
-Не падай, бо мене батьки вб'ють, якщо ти втратиш голову через мене.-каже він.-У прямому сенсі.
  Я червонію і хихочу у відповідь.
-Вибач.
-Ходімо, поки цікавіше не пропустили.
 Він узяв за руку та повів мене по тротуару здовж дерев. Я перестаю думати про свої проблеми, дивлячись уперед, у темряву.
-Ми вже тут!-заявив друг і обертається до мене.
-Але я нічого не бачу.-зіщурююсь, щоб щось побачити у темряві. Але бачу лише перед собою сходи униз і все.
-Зачекай хвильку.
 Ми чекаємо у темряві, я оглядаюся. А потім загораються ліхтарі унизу і поряд, з кущів та дерев вилітають зграєю світлячки. В мене перехоплює подих від краси, я дивлюся на Саймона, як він реагує.
-Чудово, чи не так?-питає він, дивлячись на небо.
-Неймовірно.
Він здивовано опускає голову,а потім всміхається.
-Можна й так. Пішли униз.
 Він пішов по сходах униз. Парк був невеликою територію, як кар'єр та посередині була статуя чоловіка з квіткою. Ще троє сходів з різних сторін вели у середину.
 Я побігла за Саймоном.
-Цікавий факт: саме на цих сходах не має однієї. Їх усього повинно бути двадцять, але тут дев'ятнадцять.-розповідає мені.
-Але як це можливо?-здивувалась я.-І не помітно якоїсь різниці, наприклад, нерівні сходинки?
-Ніякої різниці.-помотав головою він та зупинився, коли спустився на тротуар.-Але якщо порахувати, їх дійсно дев'ятнадцять. Уявляєш?
 Я киваю, стоячи поряд з ним.
-Сядемо?-запропонував він.
 Киваю знов і ми сідаємо між кущів троянд біля пам'ятника. Ми сидимо по різні кінці лавки.
-А кому цей пам'ятник поставили?
-Звісно ж, Джорджу Банхорту, що заснував це місто.-відповідає той, дивлячись на мене.-Він розвивав його досить добре. А ще дуже любив троянди, тому де міг там і садив їх.
-Зрозуміла.
 Ми сидимо ще хвилину мовчки, розглядаючи парк, його околиці.
-Щось мовчимо, наче на побаченні.-буркнув Саймон.-Розкажи, може, про себе?
-Особливо нема чого.-знизала плечима я.-Я маю брата та сестру, а також люблю малювати. 
-Ґм, я теж маю сестру старшу.-киває Саймон.
-Бачила.-ляпнула я.
-Що?
-Кажу, а чим ти займаєшься?
-Та з друзями граю у волейбол зазвичай.-відповів.-Обожнюю цей вид спорту. Ну, ще й подорожую з батьками, іноді навіть з друзями.
-Вау, це дуже круто! 
-Авжеж, а ти колись їздила з друзями кудись?
-А...В мене немає друзів.-кажу як є, кліпаючи на нього.-Вірніше, була одна, але через обставини поїхала в іншу країну.
-О, це жахливо.-коротко коментує він, дивлячись уперед. А потім різко обертається до мене, наче щось згадав.-Отже, я твій перший друг?
-Мабуть, так.-всміхаюсь йому, знизаючи плечима.-Ти мій друг.
  Саймон радісно підняв кулаки уверх над головою.
-Ю-ху! 
 Я з цього сміюсь та дивлюсь на невеличкий годинник на ліхтарі, жахаюся.
-Треба повертатися, поки батьки не почали нервувати!-встаю я та йду до сходів. Він за мною мовчки.
  Проходжу декілька сходів, а потім згадую питання, що хотіла задати йому. Обертаюся, відкривши рота, і зустрічаюсь з ним поглядом, лякаюсь. 
 Саймон був на сходинку нижче мене, але через зріст спокійно зустрівся з моїми очами. Ми були на сантиметр один від одного, мовчки дивились. 
 Його мигдалеві очі зіщурились та намагались щось прочитати в моїх блакитних очах. 
-В тебе гарні очі.-сказав він і я заливаюся фарбою з ніг по вуха, роблю крок назад.
-Дякую, в тебе теж...Тобто, як тобі...Агх!
 Саймон сміється з мене, прикриваючи усмішку за долонею.
-Ти кумедна. Добре, пішли назад. Пообіцяв, що на недовго підемо.
 І пройшовши повз мене, пішов далі. Йду за ним, останній раз оглядаючись на парк.
-Ти, як я думаю, хотіла щось мені сказати.-помітив він.
-Неважливо.-кажу я.-Хоча ні, важливо. Можливо, ти бачив у потязі мій скетчбук. Він був з квітами на обкладинці...
-О, так це твій!-здивувався він.-Так, бачив та ще забрав. Щось спіткало мене забрати його собі.
-Справді?-мої очі засяяли.-Це чудово!
-Так, завтра віддам тобі.
-А ти завтра ще прийдеш?-здивувалась я.
-Так, мама хоче ще завтра завітати. 
-Круто, завтра ми побачимося!
-Так, круто.-киває мені він, перелізаючи через колоду.-Давай мені руку.
 Я подаю долоню йому і він допомагає мені перелізти через нього знов, але без пригод. Ми пішли вздовж будинків тротуаром, туди, де лунає гучно музика.