Розділ перший ✨️

 Вже на годиннику десята вечора. Я і мій старший брат сидимо на жовтому килимку та граємо в уно, мабуть, раз третій за цей вечір перед телевізором у вітальні. Чіпси у тарілці між нами вже давно закінчилися, але Кріс все одно перевіряв чи з'явилися вони магічним чином. 
Мама сиділа позаду на дивані, читаючи і одночасно дивлячись одним оком американський серіал.
-У тебе всього одна спроба, Найя.-повідомив мені брат, всміхаючись та показуючи мені одну карту рубашкою до мене.-Уно.
-Добре, дай подумати...
 Я дивилася на свої дві карти, поправляючи незручні білі шорти на мені. Дві карти: червона двійка і жовта дев'ятка. Що обрати? Я тягнулася спочатку до червоної, але у секунду передумала й викинула на килим жовту.
 Кріс спочатку усміхався, а потім рази зо три перевірив свою карту в руках, усмішка спала з його обличчя.
-Та ну ні...- він почав набирати карти з колоди.-Ну защо?
-За все хороше,брате.-всміхнулась я.
 Він вже тягне четверту карту і знову тягнеться за іншою, бо вони не підходили.
-Краще сходи за новою пачкою чіпсів, поки я тут витягну хоч якусь підходящу карту.
-Добре. 
 Я встала і побігла до кухні за новою пачкою, повернулася, коли вже брат поклав (нарешті) карту поверх моєї. Я висипала половину пачки у тарілку й ми продовжили. Пройшло десь дві хвилини, як до Кріса зателефонували.   
-О,це до мене.- встав він і, підтанцювуючи, пішов узяти телефон з журнального столику з мушлями.-О, це Аріана.
-Дивно, ще ж рано з випускного її забирати, хіба ні?-дивилась на годинник на стіні мама, поправляючи окуляри. 
 Старший брат лише знизав плечима та узяв слухавку, його обличчя одразу змінилося на подив.
-Добре, зараз буду.-кивнув він у відповідь і скинув трубку. Миттєво побіг до своєї кімнати на другий поверх й узяв своє біле поло, натягнув на худе бліде тіло, поправив своє світле волосся та підійшов до гачків з ключами. 
-Що сталося, Крісе?-спитала знервовано мама.
-Не знаю, вона плакала та прохала мене забрати її як найшвидше.-повідомив син та узяв ключі від своєї машини.-Я буду скоро, не хвилюйся.
 Він вийшов на улицю, де було дуже вітряно і направився до гаражу. Мама тяжко видихнула повітря та узялася за серце під домашньою сукнею. Я перелякано вскочила з місця й побігла на кухню налити води у стакан, повернулася до мами і віддала воду.
 Вона жадібно відпила пару ковтків. Я узяла її за руку, сіла поряд. 
-Мамо, все буде гаразд.-казала я.-З нею все буде гаразд. Заспокойся, благаю. Тобі нервувати заборонено.
-Господи, хоч би не сталося з нею щось жахливого.-молилася вона.
 Я подивилася у вікно, побачила як біле авто брата виїхало з нашого двору й поїхало по дорозі.
-Мам, краще піди і полежи трохи.-запропонувала я.
-Найя, я нікуди не піду, поки не буду впевнена, що з твоєю старшою сестрою все гаразд.-твердо сказала вона. 
 Я лише кивнула та з нею чекала на брата з сестрою. Ці п'ятнадцять хвилин для нас були як каторга, лише серіал зі своїм тупим і дешевим гумором відволікав нас від поганих думок. 
 Коли вже автомобіль приїхав до нашого двору, я миттю вийшла на двір до них босою. З машини спочатку вийшла Аріана та злісно гупнула дверцятами, направляючись до мене.
 Її вигляд мене до мурах злякав. Її волосся, світле і пряме з класною укладкою перед виїздом на випускний перетворилося на гніздо, на очах попливла уся косметика від сльоз. Позаду неї вибіг з автівки наш брат і попрямував за нею.
-Арі, усе гаразд?-спитала я.
-НІ!-рявкнула вона й одним махом руки відштовхнула мене у стінку з такою силою, що в мене перекрило дихання. Вона зайшла до дому, зняла з себе туфлі смарагдового кольору і кинула у різні сторони. Я дивилась на це здивовано з вулиці, до мого плеча торкнулася долоня Кріса. 
-Ти як?-спитав тихо він.-Сильно вдарила?
-Ні, все гаразд.-кивнула я і ми зайшли разом у будинок. 
  Мама злякано піднялася з дивану й побігла до своєї старшої дочки, що ридала і знімала, ні, виривала з волосся шпильки для зачісок.
-Любонька, що сталося?-питала мама.
-Що сталося?!-голосно повторювала Аріана.-Нічого не сталося! Я ненавиджу все! ВСЕ! 
 Вона почала зривати з себе сукню смарагдового кольору, яку обирала понад місяць на випускний. Сестра зняла його та кинула на підлогу, так і в білизні білого кольору побігла по сходах до своєї кімнати.
 Я підійшла до сукні у блискітках, підняла та обережно поклала на диван. Мама шоковано дивилася на Кріса, який почервонів від побаченого.
-Що трапилось?-спитала вона.-Я не розумію...Вперше я бачу її таку.
-Судячи з того, що я розібрав з криків і плачу, то Джей відмовив їй у взаємності.-розповів брат.
-Господи, вони ж ще з молодших класів були пліч-о-пліч...
-Не можу повірити, що він не любить її.-пробурмотіла я.
-От і я не повірив би, як би не побачив її...такою.-сказав Кріс.-От клянуся, знайду того Джея і зламаю йому носа!
 Кріс знервовано вдарив спинку дивана біля сукні кулаком, від чого я здригнулася.
-Не треба цього!-благала мама.-Заспокойся, це не єдине буде кохання Аріани.
-Ти маєш рацію.-кивнув він, зсутулившись на місці. 
-Може, підемо вечеряти?-запропонувала мама.-Найя, скажи про це сестрі, якщо не захоче спускатися, то нехай буде так.
-Добре,-киваю я.
-І скажи, що її улюблений брат буде пекти її улюблені млинці!-додав той з усмішкою.-Від цього вона точно не відмовиться, зуб даю.
-Обов'язково скажу.-всміхнулася та побігла на верх до кімнати сестри, поки ті йшли готувати вечерю. 
 Її кімната була у самому кінці коридора, де був балкон. Вона його зробила собі як бібліотеку і вечорами на заході сонця читає книжки. На її білих дверцятах була табличка з написом "Не турбувати", яку вона зробила ще у дитинстві. 
Я тихенько підійшла до кімнати, з якої чула голосне ридання. Постукала до неї.
-Арі, вибач,що турбую.
-ЗАБИРАЙСЯ ҐЕТЬ!-заверещала вона. Маленька я б вже втекла плакатися батькові, але я залишилась на місці.
-Слухай, ми будемо вечеряти, Кріс зробить твої улюблені млинці з полуницею. Як ти на це дивишся?
-Я не хочу.-вже більш спокійно відповіла сестра.
-Добре.
 Я повернулася на кухню, де вже мама з братом готовлять їжу. Я сіла за стілець і простягнула руку братові.
-Можеш віддавати зуба.-повідомила я.
-Що, не погодилася?-здогадалася перша мама.
-Ні, не погодилася.
-Навіть на млинці?!-здивувався Кріс із лопаткою в руках.
-Навіть на млинці.
Вони переглянулися.
-Це вже тяжкий випадок.-повідомив він.-Ну, сподіваюсь, зранку в неї буде на них апетит, все одно приготую.
 Через десять хвилин вечеря з супом із лапшою і млинцями з полуницею на десерт була готова. Ми вечеряли у тиші, слухаючи ридання сестри та музику з трагічним любовним підтекстом з другого поверху. Після вечері ми розійшлися кімнатами.
 Брат пішов до себе грати на комп'ютері, щоб трохи розвіятись. Мама балакала з батьком по телефону у сусідній кімнаті про сьогоднішній інцидент. 
 Я сиділа у себе та гадала, як можна втішати Аріану. В голову нічого не приходило, усі варіанти були провальними. Згадала, що в деяких серіалах подружки головної героїні з розбитим серцем приносили морозиво.
 Я вийшла із кімнати і попрямувала до холодильнику, шукати морозиво. Але його не було. Тому я пішла до себе, переодяглася у джинси з зеленою футболкою й хотіла йти у магазин. Але було темно...та моторошно. 
 Тому я постукала у кімнату брата і зайшла. Він зняв свої навушники й поглянув на мене.
-Можеш піти зі мною у магазин?-прохала я.
-Навіщо тобі в магазин у такий час?-спитав Кріс.
-Хочу для Аріани купити морозива.-повідомила я йому.-А ти ще й знаєш, яке в неї улюблене.
-Добре, зачекай хвилинку.
 Я кивнула і вийшла з кімнати, дійсно через хвилину він вийшов одягнутий та ми пішли по вулицях до магазину. На вулиці дійсно нікого, зовсім рідко проїжджали автівки сусідів.
  Було якось тихо і спокійно, наче нічого декілька годин назад не траплялося. Ми за десять хвилин дійшли до магазинчику з продуктами та швидко знайшли потрібне відерце з персиковим морозивом. Купила його і добралися додому.
 Мама вже лягла спати, а судячи з плачу та виття з кінця коридору, Аріана ще не збиралася. Брат пішов продовжити гру, залишивши мене бути жертвою для сестри.
 Я тихенько постукала до її кімнати.
-Арі, ти не спиш?-спитала я.
-А? Ні.-хриплим голосом відповіла та.
-Я тобі морозиво купила.-далі вона нічого не казала.-Я залишу тобі його під дверми,захочеш-забереш. Надобраніч.
 Я поклала на підлогу біля дверей морозиво і сама пішла до себе. Сіла за стілець, щоб заповнити свій щоденник-скетчбук. Нещодавно, з дванадцяти років я почала писати кратко про пройдений день, малювала картинку і приклеювала якусь наліпку для повної картини.
 Цього разу одна з сторінок обійшлася трьома пунктами подій, малюнком заплаканної сестри у сукні тп наліпкою розбитого серденька. А потім я лягла спати, але заснути не могла.
 Чи через плач моєї сестри за стінкою, чи то через сором за те, що я не можу допомогти їй пережити це. Ми не були надто близькі, лише коли були зовсім малі... А потім ми постійно сварилися чи просто не було нас удома та не бачилися увесь день. 
 Я почула як відкриваються сусідні двері і через хвилину зачиняються. Через час Аріана настукала мені на азбуці Морзе "Дякую". Я полегшено зітхнула, вона забрала своє морозиво. Я постукала у відповідь "Будь ласка" й заснула зі спокійною душею.